Архітектура стародавнього Риму

У більш розкішних будинках влаштовували ще один двір, оточений колонадою, і сад. У будинку Веттіїв навколо атріуму розміщувалися служби і контори, де хазяїн зустрічався з клієнтами, а навколо більш віддаленого від входу і схованого від сторонніх очей перистильного двору проходило життя родини. Архітектура такого будинку орієнтована на внутрішній простір. Зовні прикрашали тільки фасад. Іноді в ньому проробляли кілька невеликих вікон, але часто їх узагалі не було, оскільки через атрій і перистильний двір у будинок попадало досить світла. Скульптура, мармурові рельєфи і фрески прикрашали нарядні покої, у дворику нерідко споруджували фонтани.

В очах римлян, подібно етрускам, будинок володів своїм сакральним простором, близьким космосу. Гарним прикладом етруського житла є будинок Альбуція Цельса, у якого отвір у даху підтримують чотири коринфські колони.

Але за походженням Помпеї були містом грецьким. Той же помпейський будинок був одночасно проникнутим і еллінським духом. Ні в чому так яскраво він не проявляється, як у дивовижних перестильних двориках – невеликих шматочках природи, ув'язнених усередині самих будинків і що представляють як би невеликі садки чи квітники з фонтанами і німфеями, мармуровими рельєфами і бронзовими статуетками богів, свіжим, чистим повітрям і прохолодною тінню від квітучих дерев і кущів.

Усередині будинки були розписані. Прекрасно збережені фрески показують, яким було звичайне життєве середовище римлянина. Ранні будинки (II — кінець I ст. до н.е.) розписували в так званому першому помпейському стилі. Стіни будинків були розкреслені геометричним орнаментом, що нагадував обкладку стін напівкоштовними каменями. Потім цей «інкрустаційний» стиль замінився «архітектурним», чи другим помпейським. Він був у моді протягом I ст. до н.е. Майстри другого помпейського стилю перетворювали інтер'єр у подобу міського пейзажу. В усю висоту стін йшли зображення колонад, усіляких портиків, фасадів будинків.

При всіх досягненнях римській архітектурі властиві риси обмеженості. Тенденція звеличувати владу імператорів, спрямованість до масштабних перебільшень, зовнішніх ефектів лише свідчить про кризу Римської республіки. Після розгрому численних повстань і завершення громадянських воєн почався період стабілізації, але вже в умовах твердої диктатури імперії.

РОЗДІЛ 3

АРХІТЕКТУРА ЧАСІВ ІМПЕРІЇ

Наприкінці I ст. до н.е. Римська держава з аристократичної республіки перетворилося в імперію. Першим правителем, що відкрив шлях до єдиновладдя, був внучатий племінник Цезаря Октавіан, прозваний Августом (Блаженним). Цезар усиновив його незадовго до своєї загибелі. Коли ж Октавіана проголосили імператором (27 р. до н.е.), це означало, що йому вручають вищу військову владу. Офіційно він усе ще вважався одним із сенаторів, хоча і «першим серед рівних» — принцепсом. Час правління Октавіана називається принципатом Августа. З тих пір римське мистецтво почало орієнтуватися на ідеали, що насаджували правителі. До кінця I ст. н.е. панують дві династії: Юліїв – Клавдіїв і Флавіїв.Так званий «римський світ» — час затишку в класовій боротьбі, що наступила на початку правління Августа,— стимулював високий розквіт мистецтва, ріст будівництва. Античні історики характеризують період правління Августа (27 р. до н.е.— 14 р. н.е.) як «золоте століття» Римської держави. З ним пов'язані прославлені імена архітектора Вептрувля, історика Тіта Лівія, поетів Вергілія, Овідія і Горація.

Офіційним напрямком у мистецтві став «августовий класицизм», що надав величезний вплив на наступний розвиток західноєвропейського мистецтва. Римські художники орієнтувалися на великих майстрів Греції часів Фідія, але природність грецької класики замінилася на безстрасність, стриманість.

Рим придбав зовсім новий вигляд, що відповідає престижу світової

столиці. Збільшилась кількість громадських закладів, будувалися форуми, мости, акведуки, збагатилося архітектурне оздоблення. За словами історика Светонія, Август так Рим «прикрасив, що по справедливості міг хвастатися через те, що прийняв його цегельним, а залишає його мармуровим». Місто вражало сучасників неозорістю площі — з жодної сторони воно не мало чітких границь. Його передмістя губилися в розкішних віллах Кампан’ї. Чудові будинки, портики, склепінні і прикрашені фронтонами дахи, багато декорованих басейнів і фонтани чергувалися з зеленню гаїв і алей.