Характеристика преторського права у Римі
Для того, щоб підтримати все вищесказане в цьому розділі я пропоную визначити остаточно відношення між цивільним (квіритським) та преторським правом.
Так між ними був живий зв’язок і деякі норми jus civile (цивільного права) знаходили відображення в едиктах, і навпаки, досягнення преторського права з часом входили до jus civile.
Імператорські конституції та рескрипти розвивали цивільне право, іноді вони йшли шляхом запозичення норм з едиктів. Процес такої взаємодії охоплював різні інститути права. В деяких областях права на основі преторського едикту складались нові інститути. Так поруч з dominium ex jure Quiritium (квіритська власність) виникає так звана бонітарна (bonis esse), поруч з цивільним спадкоємцем (neres) став преторський володілець спадщини (bonorum possesor). В інших інститутах завдяки преторському едикту йшло поступове зближення двох областей права – області цивільного (квіритського) права та преторського права. Після кодифікації едикта Сальвієм Юліаном, при Адріані, це зближення стало ще більш тісним, але про самі кодифікаційні роботи буде розказано в наступному розілі моєї роботи.
Щоправда формальна протилежність двох систем в силу римського консерватизму зберігалась до Юстиніана, як історичний пережиток. Але ще з епохи класичних юристів почалось об’єднання цивільного і преторського права в один юридичний порядок.
З особливою швидкістю зближення відбувалось у IV та V столітті н.е. і мало досить великий вплив на структуру усіх інститутів та їх системну розробку. Норми та інститути, що здаються досить часто новими в кодифікації Юстиніана, за своєю суттю є результатом об’єднання двох систем, яке почалось три століття перед цією кодифікацією. Про це свідчить автор перших двох книг інституцій Юстиніана – Дорофей: sed cum paulatim tam ex usu hominum quam ex constitutionum emendationibus coepit in unam consonantium jus civile et praetorium jungi constitutum est… (І.2.10.3) – але так потроху як зі звичаю людей, з однієї сторони і нових конституцій з іншої, цивільне право почало приходити до едиктів з преторським то було встановлено…
Цей текст, що був введений в елементарне керівництво VI століття н.е. передає дуже важливий факт з історії джерел римського права, як досить органічний і зрозумілий. Текст вказує, що потроху, шляхом судової чи ділової практики, а також під впливом імператорських конституцій, що змінювали діючий закон, виникало право.
На цьому ми можемо закінчити розгляд питання магістратського права та преторського права зокрема і перейти до розкриття наступного питання, а саме кодифікації преторського права.
3. Кодифікація преторського права. Причини здійснення і наслідки проведення.
Правотворчість претора та інших судових магістратів не могла зберігати свого статусу в зв’язку з посиленням влади імператора, які в свою чергу бажали накласти руку на діяльність судових магістратів. Тобто в цьому ми бачимо суб’єктивний аспект. З іншого боку об’єктивною передумовою проведення кодифікації було те, що основні категорії позовів, необхідних для практики були вже встановлені. Тобто ми можемо сказати навіть про деяку досконалість і ідеальність права і відсутність необхідності змінювати чи доповнювати його.
Подальший розвиток преторської діяльності формально втратив свою основну направленість, коли при Адріані, з метою закріплення окремих постанов преторського права, юристу Сальвію Юліану було доручено зібрати, переглянути і привести в порядок матеріали постійного едикту – edictum perpetuum (125-138 рр. н.е.). Зміст попередніх едиктів в їх єдності кінцево було зафіксовано. Іншими словами була проведена кодифікація преторського права. Щоправда edictum perpetuum не був визнаний законом, але за пропозицією імператора особливий сенатус консульт визнав його незмінним. Право зміни цього едикту (доповнення чи вилучення деяких положень) надавалось лише імператору. Останній, з моменту редагування едикту, замінив viva vox juris civilis – живий голос цивільного права. Претори продовжували виставляти едикт в Римі і в провінціях, але тільки в кінцевій редакції Юстиніана.Юліанська редакція едикту не збереглась, але завдяки кодифікації цього едикту і в основному досить широким коментарям Гая, що дійшли до нас (також коментарі Ульпіана, Павла), стало можливим відновити і текст розташування постанов і формул, що містились в едикті.
Наявність коментаря Гая також до провінційних едиктів – edictum provinciale – змушує припустити, що Юліан кодифікував не тільки едикт міських преторів, а й едикт провінційних правителів.
Едикт преторів для перегринів залишився, певно, без кодифікації.