Характеристика преторського права у Римі

Після складення обома екстраординарними магістратами своїх повноважень, їх можна було притягнути до відповідальності перед Народними зборами.

2. Едикти магістратів

Однією з форм правоутворення, специфічною саме для римського права, були едикти преторів. Термін “едикт” походить від слова “dico” (говорю) і відповідно до цього значення першопочатково означав словесне розпорядження (чи словесну об’яву) магістрата по тому чи іншому питанню. Але усність данного розпорядження більше не могла задовольняти суспільні відносини, які весь час розширювались у своєму обсязі та видах. Саме тому потім едикт починає отримувати форму письмового документу. З плином часу едикт отримав спеціальне значення програмної об’яви, яку, за встановленою практикою, робили (вже звичайно в письмовій формі) магістри при вступі на посаду. Юрист Гай писав, що особливе значення мали едикти:

1)преторів (як міських, що відали справами цивільної юрисдикції між римськими громадянами, так і перегринського, що відав цивільними справами між перегринами та перегринами і римськими громадянами)

2)куріальних едилів, що відали цивільними справами по торгівельним питаннях (в провінціях – відповідно квесторів).

В своїх едиктах, обов’якових для виконання, магістрати оголошували правила, які будуть лежати в основі їхньої діяльності, в яких випадках будуть даватись позови, а в яких ні.

Едикт, що містив такого роду річну програму діяльності магістрату, називали потійним, навідміну від одноразового, що виносився магістром по окремих питаннях.

Формально едикт був обов’язковим на тій території, де він був виданий і лише на той рік, на який він видавався (звідки слова, що належать Цицерону – назва едикту це lex annua, закон на рік). Але фактично ті пункти, які були досить вдалими (тобто вони максимально захищали інтереси пануючого класу) повторювались щороку, а частина едикту попереднього магістрату, що переходила до його наступника називалась edictum tralaticium. Тепер потрібно ще раз згадати про саму посаду претора, як правотворця, тобто повністю визначити позитивні сторони діяльності (такі як швидка реакція на зміну суспільних відносин, тощо) так і негативні (наявність деякого суб’єктивізму та відсутність юридичного права створювати чи змінювати положення квіритського права, тобто існувала деяка конфронтація цих двох систем).

Посаду претора було введено в 366 році до н.е. Згодом почали обирати двох преторів: міського і перегринського. Із розширенням території Риму кількість преторів зростала і за часів Цезаря досягла 16.Першопочатково претори мали допомагати консулам, а в тих випадках, коли вони були відсутні, виконували їх обов’язки, але поступово їх значення зросло до таких меж, що авторитет преторської посади почав навіть мати певну політичну сепаратність. Поступово у їхніх руках зосередилась судова влада і відповідно змінились їх функції. Міський претор здійснював правосуддя в Римі, а перегринський між перегринами і перегринами та римськими громадянами, як вже було сказано вище.

Як стверджують історики посада претора була досить почесна (honor). Через те, що він був заступником консула, йому були підвідомчі ті самі справи, що і консулу. Як і консул він міг скликати Народні збори, засідання сенату, головувати в них. Проте головним було проголошення едиктів по судових справах (jus dicere).

На посаду претора могли претендувати римські громадяни, що досягли 40 років. Також умовою було те, що потрібно було пройти всі нижчі рівні державної служби.

Як і більшість магістратів, термін повноважень претора був 1 рік, обов’язки він виконував безоплатно, однак ця посада відкривала значні можливості для відшкодування витрат на їх виконання, що робило її дуже привабливою. В передвиборчій кампанії перемагав той у кого було більше грошей, тобто найбагатший з рабовласницького стану. Саме тут прослідковується суб’єктивність діяльності преторів, хоча вважати це за перепону у його роботі навряд чи можна. Витрати ж на підкуп виборів потім окупались. Цицерон (106-43 р. до н.е.) у своїх судових промовах наводить багато прикладів і фактів зловживань при виборах та при виконанні службових обов’язків. Підтверджується це наявністю спеціальних норм в республіканському законодавстві, спрямованих на припинення подібних зловживань.