Характеристика преторського права у Римі
Що ж до едикту то його виголошенню завжди передувало вивчення усіх едиктів попередників. Абсорбування найкращих положень мало місце майже завжди. Тобто едикт був колективною твочістю преторів.
Приблизно з ІІІ століття до н.е. в Римі почала набувати все більшого значення торгівля з іншими італійськими общинами; потім почались торгові відносини і з неіталійськими країнами.
В той самий час ішов процес концентрації земельних володінь в руках великих землевласників, інтереси яких опинялись іноді у противазі до інтересів рабовласників-комерсантів, хоча і ті і інші бажали збереження рабовласницького ладу.
Суспільні відносини таким чином почали ускладнюватись, внасідок цього старі статичні і досить обмежені у кількості норми цивільного права перестали задовольняти вимоги життя. Нові потреби почали задовольнятись едиктами. Здійснюючи керівництво цивільним процесом, претор почав відмовляти в позові при таких обставинах, коли по будові цивільного права він повинен би надати захист і навпаки. Таким шляхом труднощі, що виникали через невідповідність норм старого цивільного права та реального життя були подолані.
Праву надавався прогресивний характер, хоча формально не відмінялись старі норми, до них римляни відносились з глибокою повагою.
Враховуючи все сказане вище можна зробити висновок, що діяльність претора по створенню права не була лише примхою однієї особи якогось конкретного претора. Саме це твердження можна визначити в двох аспектах:
1)створення норм права було зумовлено новими суспільними відносинами, що вимагали регулювання. Тобто на основі конкретних дій громадян йшло створення нових норм права.
2)правотвочість претора була колективною працею, тобто при створенні едикту, що вносив зміни до системи права він враховував та брав до уваги всі позитивні моменти, що були запровадженні його попередниками.
Тобто йшла робота не тільки по доповненню квіритського права, а й по доповненню преторського права попередніх років, його покращення, вдосконалення, очищення та доповнення новими нормами, правилами, принципами. Фактично ті едикти, що містили найпрогресивніші моменти використовувались і в інших місцях імперії, тобто не існувало територіального обмеження, але про це трохи пізніше.
Саме таким способом преторське право почало займати провідне місце у системі права Риму, його прогресивність визнавалась на всій території держави.
Але повернемось до самого процесу внесення змін до правової системи Риму преторами.
Ні претор, ні інші магістрати, що видавали едикти не були компетентними відміняти чи змінювати закони, видавати нові закони, та інше. В Римі існував принцип praetor jus facere non potest – претор не може творити право. Наприклад Гай (3.32) говорить, що претор не може дати кому-небудь право спадкування. Але як керівник судовою діяльністю, претор міг надати нормі цивілістичного права практичного значення, або навпаки позбавити сили те чи інше положення цивільного (квіритського) права. Наприклад претор міг при певних умовах захистити невласника як власника (тим самим залишити без захисту того, хто був власником по цивільному праву), але він не міг невласника перетворити на власника, він не міг змінити його правового статусу.Витоки та пояснення цього досить суперечливого положення потрібно шукати в особливостях римської держави, римського права: закон не може походити від магістрату, закон виражає волю народу; магістрат же в силу того, що він був наділений певною владою, її назвою була imperium, керує діяльністю суду і в цьому порядку надає судовий захист новим суспільним відносинам, що потребували захисту та заслужили його.
Такого роду діяльність магістратів розвивалась досить довго. Спочатку претор не посягав на авторитет та силу цивільного права і тільки допомагав його застосуванню. Тобто на першому етапі він підкріплював цивільне право своїми позовами та едиктами, він його захищав. За словами юриста Папіана, претор в цих випадках діяв civilis adiuvandi gratia, допомагав застосуванню цивільного права. Наприклад особі, що за цивільним правом визнавалась найближчим законним спадкоємцем після іншої особи, претор почав давати ще свої, передбачені едиктом, засоби захисту цього права, цей захист вважався і був більш дієвим ніж той, який був передбачений цивільним правом.