Історія друкарства
Безпосередніми наступниками львівської та острозької друкарень Івана Федорова були друкарня Львівського братства і друкарня в Острозі, яка залишилася власністю К. К. Острозького. Спершу обидві ці дру¬карні не змогли втримати на належному рівні технічне виконання своїх видань, зате значно розширили їх тематичну різноманіт¬ність. Львівська братська друкарня, яка діяла з 1591 р. аж до скасування братства в 1787 р. , наприкінці XVI—у першій по¬ловині XVII ст. опублікувала цінні пам'ят¬ки письменства: граматику грецької і цер¬ковнослов'янської мов, ряд віршів і драма¬тичних творів. Друкарня Львівського брат¬ства протягом тривалого часу була справж¬ньою школою майстерності для цілої плея¬ди працівників друкарської справи. Вже в перших виданнях братства були спроби застосувати, щоправда лише в заголовках і великих літерах у тексті, спрощений шрифт, значно подібніший до сучасного українського і російського шрифту, ніж «гражданка» доби Петра І. Цей шрифт і вважають одним з джерел пізніших гра¬жданських шрифтів».Діяльність Острозької друкарні відно¬вилася в другій половині 80-х років XVI ст. Крім навчальних і богословських книг, ви¬дано цілу низку публіцистичних творів. гізйзідоміший серед них ук-раїнський текст «Апокрисиса», видрукований близько 1598 р р Острозі (польський текст вийшов у краківського друкаря Олекси Родецького, який часто виконував замовлення про¬тестантів). Ав-тор книги, що виступає під псевдонімом Христофор Філалет, гос-тро засуджував церковну унію, закликав до боротьби проти на-ступу католицизму на Україні і в Білорусії.
В Острозі надруковано також «Ключ царства небесного» Гера-сима Смотрицького І «Книжицю», куди увійшов також і лист Івана Вишенського «До всіх православних християн» — єдина прижиттєва публікація твору знаменитого письменника. Протягом деякого часу Острозька друкарня діяла в недалекому Дерманському монастирі, де видавничою справою керував рідний брат Северина Наливайка Дем'ян Наливайко.
В 1604—1606 рр. в Стрятині (поблизу Рогатина), а в 1606 р. в Крилосі (поблизу Галича) діяли друкарні Федора та Гедеона Бала¬банів. У крилоському виданні вперше в практиці східнослов'янського книгодрукування з'явилися сюжетні ілюстрації, вмонтовані в текст книги (перед тим вживались лише орнаментальні прикраси і нечислен¬ні портретні гравюри на всю сторінку).
Друкарство нашої країни пройшло довгий шлях розвитку, від перших друкарень ремісничо-цехового типу, через ману¬фактурний і машинний періоди капіталізму — до сучасних по технічному обладнанню соціалістичних промислових під¬приємств.
На протязі XVII сторіччя російське книгодрукування за рідкісними винятками зосереджувалося в Москві і обмежу¬валося богослужебними і рідше богословськими виданнями. Але не ця література мала великий попит. Найбільшим попитом користувалися Букварі, Граматики. За два-три дні «Печатньїй двор» продавав увесь тираж їх. Поряд з Грама¬тиками за XVII сторіччя вийшло всього кілька книг світської тематики. Українські друкарні того часу випускали багато полемічної літератури, спрямованої проти окатоличення напору.
У першій половині XVII сторіччя виникає друкарство в центральній частині України Києво-Печерська Лавра з 1616 р. приступила до видання книг. Засновником друкарні в Києві став син дяка львівської Успенської церкви Хоми з Рогатина Єлисей Плетенецький, довголітній архіман¬дрит Києво-Печерської лаври. Він купив «припале пилом» обладнання Стрятинської друкарні, влаштував для потреб друкарні папірню в м. Радомишлі
Першими виданнями Києво-Печерської друкарні були Часослов для потреб школи (1616—1617), твір Олександра Мигури «Візерунок цнот» — панегірик на честь Плетенецького, врешті монументальний «Анфологіон» (1619)—збірник святкових служб. Над перекладом «Анфологіона» з грецької мови і редагуванням працювали визнач¬ні науковці й письменники Іван Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда. Публікація цієї книги, розкішно оформленої, наси¬ченої матеріалами, про свята і традиції східної церкви, мала ціл¬ком виразне антикатолицьке спрямування. Згодом виходять полемічна «Книга о вірі», упорядником якої був Захарія Копистенський, мо¬нументальні Бесіди Іоанна Золотоустого на 14 послань апостола Павла (1629), його ж Бесіди про діяння апостольські (1624), «Толку -вання на Апокаліпсис» Андрія Кесарійського. Не лише зміст цих книг, але й мова (церковнослов'янська з численними українізмами), багате художнє оформлення мали на меті дати гідну відсіч публікаціям при¬бічників католицизму. Тріодь пісна 1627 р. містила, крім церковносло¬в'янського тексту, «синаксарі» українською літературною мовою, шо їх переклав Тарас Земка безпосередньо з грецького оригіналу. Ця Тріодь, як і видання наступних років (Тріодь цвітна 1631 р., Євангеліє учи¬тельне 1637 р.), має численні дереворитні ілюстрації, деякі з них відо¬бражають реальні сценки з тодішнього життя. До найцінніших київ¬ських видань належать знаменитий «Лексикон славенороський» Памва Беринди, «Тератургіма» Афанасія Кальнофойського, в якій вміщено також плани Києва, врешті «Літос» Євсевія Пимина (вважають, що це псевдонім Петра Могили), ряд панегіриків політичним і культурним діячам. Зосередивши навколо себе визначних діячів, друкарня Києво-Печерської лаври стала найважливішим видавничим осередком України.Цікавим явищем у культурному житті України були мандрівні друкарні. Відомий письменник і освітній діяч Кирило Транквіліон Ставровецький 1618 р. видав власним коштом у Почаєві свою працю «Зерцало богословії» (розпочату, ймовірно, попереднього року під час перебування автора-друкаря в Уневі), а в 1619 р. опублікував складене ним же Учительне євангеліє вже у Рахманові, куди переїхав разом з друкарнею. Обидві книги були засуджені православною ієрархією як на Україні, так і в Росії. Це, мабуть, викликало довгу перерву в діяльності мандрівної друкарні Ставровецького, яка була востаннє пущена в рух щойно 1646 р., цим разом у Чернігові. В різних селах і містах випускав книжки також мандрівний чернець-друкар Павло Домжив Люткович Телиця: в Угорцях (тепер Нагірне) поблизу Самбора (1618—1620), в с. Четвертні Луцького повіту (1625), далі в Лу¬цьку (1628) і в с. Чорне біля Рівного (1629). Спільник Телиці ієродия¬кон Сильвестр передав цю друкарню Луцькому братському монастирю. У Крем'янці в 1638 р. діяла друкарня, яка видала навчальну грама¬тику церковнослов'янської мови.