Історія друкарства
Надзвичайно важливим є підпис під книжковим знаком, який нагадує про московське походження друкаря.
Та найдорогоцінніше для нас у Львівському «Апостолі» — післямова Івана Федорова — прекрасний, пристрасний твір української публіцистики XVI сторіччя — «Ця ж бо повість пояснює, звідки почалася і як створена була друкарня ця». Федорівська післямова — твір великого історичного значення і глибокого, тонкого політичного ліризму.
На початку післямови першодрукар повідомляє, що «ство¬рена була друкарня ця у царюючому граді Москві в 7070 перший рік (1563)». Це надто важлива заява. Тут йдеться, звичайно, не про те, що пунсони чи заставки чи інший друкар¬ський матеріал були привезені Іваном Федоровим з Москви. Тут проголошується єдність і спадковість самої установи, її ідеологічного спрямування.
Далі І. Федоров розповідає історію свого переїзду в князівство литовське. Говорить він про своє перебування у Ход-кевича.
Гордо звучить— наче відповідь Федорова Ходкевичу — закінчення цього відрізку: «Не пристало мені, ані оранкою, ані сіянням насіння скорочувати час свого життя, бо замість плуга володію я мистецтвом приладдя ремісничого, а замість хліба повинен розсівати духовне насіння по світу й усім по чину роздавати духовну цю поживу».
Рядки ці блискуче підтверджують, що Федоров прекрасно розумів значення друкарства як знаряддя освіти і виховання. Не погорда селянською працею, а свідомість важливого зна¬чення освіти для народу («усім по чину роздавати!») звучить у наведе-них рядках.
Післямова до Львівського «Апостола» не має собі ні рівної, ані схожої серед післямов до слов'янських друкованих книг. Зви-чайно післямови містили у собі лише коротку характе¬ристику об-ставин видання та самої книги. Другої такої гостро публіцистичної й глибоко ліричної розповіді друкаря про своє життя, поневіряння й вірність своїй справі, яка була б разом із тим гімном книговидавництву, ми не знаємо.
Львівський «Апостол» розійшовся не лише по землях Ук-раїни. По всій землі руській, до Москви і на північ від неї аж до Архангельська , поширювалось з часом Федорівське видання.
А першодрукар одразу почав виготовляти нову книгу. Коро-тенька післямова до неї містила звернення до «християн¬ського руського народу грецького закону», тобто до право¬славних українців. «...Заради швидкого навчання дітей скоро¬тив мале щось. І якщо праця моя виявиться гідною Вашої милості прийміть ЇЇ з любов'ю. А я радий трудитися й над іншими угод-ними вам книгами, якщо дасть господь по ваших святих молит-вах».За цією післямовою були вміщені герб Львова і герб Івана Федорова. Наявність книжкового знаку й дозволила в наш час вирішити питання про автора і складача книги.
Кілька сторіч нічого не було відомо про цю книгу. Тільки в 1927 р. відомий російський балетмейстер Сергій Дягілев, який мав пристрасть збирати старовинні російські книги і рукописи, перебуваючи в Римі, побачив, як він писав, «чудесну, потрясаючу російську книгу». Це й була перша (або друга, якщо рахувати московський Буквар), з усіх друкованих східнослов'янських граматик і вийшла вона з дру¬карського верстату Івана Федорова. В 1953 р. ця книга була передана в бібліотеку Гарвардського коледжу у Сполучених Штатах Америки.
Буквар складається з двох частин. У першій вміщені власне азбука, матеріал для вивчення літер та складів, слова на відповідні літери, наведені зразки відмінювання, окремі вислови. У другій частині надруковано тексти найбільш вжи¬ваних моли-тов, які треба було читати й запам'ятовувати.
Закінчувалась книга повчанням, окремо для дітей та окремо для батьків. Деякі з цих повчань, поряд із чисто виховним змістом, містили й пересторогу ворогам. Ось одне з них, найбільш характерне: «Не дотикайся межей чужих й на поле си-роты не вступуй, понеже мститель их силен єсть».
Львівський Буквар Івана Федорова — важлива ланка в цілому ланцюзі зусиль, спрямованих на те, щоб відновити єдність літературної мови східних слов'ян. Мова його — церковнослов'янська спадщина, прийнята російською тради¬цією, — була перенесена в українську культуру. Цей культурний вплив Москви на Україну і Білорусію був надзвичайно сильний в період після Люблінської унії 1569 р., яка значно посилила гноблення українців і білорусів. Коли в кінці XVII століття відбувся зворотній процес впливу літературної мови, що вироблялася в Києві, на літературну мову Москви, йому сприяла наявність українських видань І. Федорова, і в тому числі Букваря.