Історія друкарства
Немає сумніву, що І. Федоров добре знав, на що нара¬жався, коли свідомо порушував заборону замінювати книж¬кові слова народними. Але поки він міг сподіватися на підтримку прогресивних кіл духовенства.
«Апостол» вийшов з друку на початку 1564 року. А в 1565 році виходять два видання «Часовника» — книги, яка була в той час першою книгою для читання. Два видання за один рік — хіба потрібний кращий доказ того, яка була потреба в цій книзі!
Як бачимо, за кілька років першодрукар створив друко¬вану бібліотеку, що містила у собі й буквар, й книгу для початкового читання, і церковнослужебну книгу, яка разом з тим була нади-хаючим і збуджуючим думку читанням для високорозвинених людей.
Важко догадуватися, як широко і корисно для російської культури розгорнулася б діяльність І. Федорова, коли б не змінилося становище у Москві і влада в церкві не перейшла до рук найбільших мракобісів. Покарання посипалися на голови ба-гатьох представників кіл, з якими був міцно зв'яза¬ний і погляди яких відбивав у своїй діяльності першодрукар. Не могли вони обминути і його.
У кінці 1565 чи на початку 1566 року І. Федоров і П. Мсти-славець покинули Москву і переїхали у велике кня¬зівство Ли-товське.Пізніше, у передмові до львівського «Апостола», розповідаючи про те, що мусив покинути Москву, І. Федоров пояснював це на-клепами різних священоначальників і свяще-нослужителів, які «погано розумілися на граматиці». Це свідчення дає підстави га-дати, що Федорова обвинувачували у якихось викривленнях релігійних текстів, що містилися у його виданнях.
І. Федоров пізніше писав, що не цар його переслідував. І справді, політична лінія, витримувана першодрукарем, була служінням інтересам централізованої московської держави, вона була відображенням і перетворенням у життя поглядів тих істо-рично прогресивних кіл, які певний час спрямовували централізаторську діяльність Івана Грозного.
З Москви І. Федоров і П. Мстиславець в жодному разі не втекли. Вони мали можливість виїхати разом, з майже всім своїм друкарським устаткуванням і приладдям. Це підтверджується тим, що літери, якими друковані немосковські видання Федорова, відлиті з тих самих пунсонів, що й у Москві; заставки тиснуті з тих саме дощок.
Переїзд першодрукарів відповідав спільним інтересам єднання українського, білоруського і російського народів. Вже до цього зверталися до Москви українці з проханням допомогти їм у влаштуванні «тиснення печатного».
І. Федоров і П. Мстиславець були поважані і потрібні ук-раїнцям і білорусам майстри. Відомий прихильник право¬слав'я гетьман Ходкевич запросив Їх у містечко ЗаблудІв, розташоване між Білостоком і Гродно, щоб заснувати друкарню.
Друкарня була створена порівняно швидко, в основу її були покладені привезені з Москви матеріали.
Влітку 1568 р. почалось друкування книги «Євангеліє учи-тельное». Це був важливий виступ у боротьбі проти окатоличен-ня білоруського і українського населення. Воно одержувало кілька тисяч примірників книги, що містила основні богослу-жебні тексти не чужою латинською мовою, як у костьолах, а в основному зрозумілою старослов'янською.
Була тут і післямова першодрукарів. Вони писали, зокрема, що книга «видрукована».
У свій час російський історик В. Рум'янцев, переглянувши назви деяких друкарських професій та частин друкарського верстату, прийшов до висновку, що «всі терміни наших першо¬друкарів були італійські», що свідчило, на його думку, наче і техніка друкарська була запозичена з Італії.
Як показали дослідження радянських вчених, спосіб Дру¬кування був вироблений Іваном Федоровим й іншими москов¬ськими друкарями — його сучасниками — шляхом власних шу-кань, лише на основі уявлень про друковану книгу і суть друкар-ства. Тож цілком зрозуміло, що й твердження, ніби терміни на-ших першодрукарів були іншомовні, не може бути вірним. Ще за часів Івана III — за три чверті сторіччя до Федорова — знала російська мова слово «печатньїй» у зна¬ченні друкований і «пе-чатник» — у значенні видавець, вироб¬ник друкованої книги.