АРАТТА
АРАТТА
“Країна землеробів” Аратта сформувалась в VI тисячолітті до н.е. в Подунав'ї і змістилась протягом середин V-IV тисячоліть до н.е. на Правобережжя Середнього Подніпров'я, де відома нині як «трипільська археологічна культура». Переміщення ядра найдревнішої у світі держави Аратти з Подунав'я в Подніпров'я обумовилось, передусім, тиском нової хвилі (“культура Вінча”) вихідців з малоазійської прабатьківщини індоєвропейців. Внаслідок цього первинний шлях в Малу Азію виявився утрудненим - і Аратта почала торити новий шлях, з Подніпров'я через Кавказ. Це явище, розпочате жерцями і відоме археологам як “азово-чорноморська лінія розвитку степового енеоліту”, якимось чином стимулювало виникнення Сумера. Контакти аратто-сумерських жерців засвідчені в “Гроті бика”, “Північному гроті” та інших Кам'яної Могили на р. Молочній, в I кромлеху Великоолександрівського кургану, а наступні господарські та інші зв'язки - в металургії племен “усатівської культури”, у возах носіїв “старосільського та інших типів алазано-беденської культури”, в знайомстві нижньодніпровських племен “катакомбної культури” з сумерською “Поемою про Гільгамеша”.
Прадавню Україну називали Гіпербореєю і Сонцеподібною Араттою. Це її первинні назви, ще з допотопних часів. Назва “Гіперборея” вказує на географічне розташування (крайня Північ), а “Сонцеподібна Аратта” - на культ Сонця як джерела світла, тепла і самого життя. Надзвичайна важливість Сонця особливо гостро відчувалось саме в холодній приполярній зоні. В результаті Сонце стало символом єдиного життєдайного і світлоносного Бога, верховного володаря всіх сил небесних і земних. У помірних широтах такого ставлення до Сонця вже не було, а тим більше в екваторіальних регіонах, де пекуче сонце нерідко ставало носієм смерті. Півдню більш властиві місячні культи.
***
У результаті взаємодії європеоїдів-бореалів Гіпербореї з їх технологічною периферією (Близький Схід і Мала Азія) і розвитку в умовах перехідного клімату (від полярного до помірного) в расотворчому казані Північного Надчорномор'я виникла нова європеоїдна раса. Вона сформувалася в процесі подолання глобальної кліматично-екологічної кризи, викликаної зміщенням літосфери. Якщо мислити системно, то нова раса була відповіддю людства на глобальну кризу, більш того - вона була єдино можливим засобом подолання кризи.
Цю расу прийнято позначати терміном “індоєвропейці”. Зрозуміло, що себе вони так не називали, адже ця назва з'явилася лише у ХІХ столітті як штучний науковий термін для позначення сім'ї споріднених мов. Самоназва, судячи з усього, лишилася та ж сама - руси (тобто білі) і арії (ярі, життєспроможні, сильні).
Тому, якщо бути науково коректним, то краще вживати термін арійська раса. Що ж стосується терміну “індоєвропейці”, то він фактично позначає сім'ю народів, які виникли внаслідок поширення по світу арійських народів і їх змішувань з народами інших рас. Тобто арійці - це найбільш расово чисте ядро індоєвропейців.
У науковому світі терміном “арії” частіше позначають лише один фрагмент розвитку арійської раси, а саме племена, які в середині II тис. до н.е. прийшли в Іран і в Індію. Працями кількох поколінь вчених коло пошуків прабатьківщини аріїв - від Індії до Скандинавії - звузилось, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьому належить німцю К.Ріттеру, англійцю Г.Чайльду, австрійцю П.Кречмеру, болгарину В.Георгієву, українцю В.Н.Даниленку, американці М.Гімбутас, росіянину О.Н.Трубачову .
Напочатку арійці були білявими - як і їхні попередники європеоїди-бореали. Головна відмінність арійців полягала у їхній ментальності, адже це була раса третього психоінформаційного рівня - рівня творчості і нестандартних дій. Згодом почалися й фізичні зміни: внаслідок збільшення сонячного освітлення раса ставала все більш смуглявою (за винятком тих арійців, що пішли на північ), а через перехід в основному на рослинну їжу відбулась грацилізація скелету (тобто в порівнянні з бореалами-кроманьйонцями арійці були стрункішими і мали більш витончені форми).
Якщо бореальна раса формувалася протягом 10 тисячоліть (від 35 до 25 тисячоліття до н.е.), то арійська - протягом одного-двох тисячоліть (з 8 по 6 тисячоліття). Відтоді антропологічний тип українців лишається практично незмінним. Зокрема, науково доведено, що особливості притаманного українцям середньоєвропейського одонтологічного типу вперше простежуються на черепах із неолітичних могильників Надпоріжжя: Ясинуватського, Вовнизьких, Нікопольського та ін., залишених людністю дніпро-донецької культури V - III тис. до н. е.
Хронологія арійського циклу