Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН
Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН
Іран у 70-і роки ХХ ст. став однією з впливових політичних і економічних сил у міжнародних справах Азії. Він перетворився у важливий військово-політичний фактор не лише в регіоні Перської затоки, але і на Близькому і Середньому Сході в цілому. Вихід Ірану на передові позиції в міжнародних відносинах у регіоні був наслідком значного зміцнення його військово-економічного потенціалу.
Крах шахського режиму в результаті іранської революції 1978-1979р. суттєво сколихнув систему зв'язків, встановлену Сполученими Штатами з країнами "третього світу". Випадання Ірану - однієї з найважливіших ланок воєнно-стратегічного ланцюга глобальної політики США на Середньому Сході - значно підірвало позиції імперіалізму в ключовому для його "життєвих інтересів" регіоні.
Шахська доктрина "орієнтованої на Схід" оборонної політики готувала Іран до ролі регіонального центру сили, "охоронця стратегічних воріт в Індійський океан", "гаранта миру і стабільності" в районі Перської затоки. Режим, що прийшов на зміну шахській владі в Ірані, проголосив свою власну політику. У посланні від 11 лютого 1980р. з нагоди першої річниці іранської революції імам Рухолла Хомейні декларував: "В ісламі немає національних кордонів; ісламська революція не має географічних кордонів, і буде продовжуватися до повної перемоги пригноблених народів; поки іслам не переможе в усьому світі, боротьба буде продовжуватись... сьогодні час крові і загибелі за священну справу".
Висунуте найбільш впливовими колами шиїтського духівництва гасло боротьби за перемогу "всесвітньої ісламської революції" ускладнило відносини Ірану з сусідніми державами - Афганістаном, Бахрейном, Кувейтом, Оманом, Іраком, Йорданією, Саудівською Аравією й іншими. У післяреволюційному Ірані склалася обстановка, коли ідеологічний вплив шиїтського духівництва на Ірак і інші країни виявився ніби продовженням гегемоністських тенденцій шахського режиму. Взаємини Ірану з Іраком уже до вересня 1980р. досягли вибухонебезпечної стадії. Іракський уряд вирішив першим почати воєнні дії проти Ірану розраховуючи на швидкий успіх. 17 вересня 1980р. президент Іраку Саддам Хусейн оголосив недійсним ірано-іракську угоду 1975р. про кордони між двома країнами.
Ірано-іракська спільна угода була підписана 6 березня 1975р. в Алжирі шахом Ірану і заступником голови Ради революційного командування Іраку Саддамом Хусейном за посередництвом алжирського уряду. Було вирішено провести остаточну демаркацію сухопутних кордонів на базі Константинопольського протоколу від 1913р. і протоколів комісії з встановлення кордонів від 1914р.; визначити кордон по річці Шатт-ель-Араб по тальвегу; забезпечити безпеку і взаємну довіра по лінії кордону.
Виконуючи рішення керівництва Іраку про повернення усіх іракських територій, війська Іраку вступили на територію Ірану.
В основі ірано-іракського конфлікту, що спалахнув 22 вересня 1980р. і переріс майже у восьмирічну війну з Іраком, лежали не стільки взаємні прикордонні претензії двох сусідніх країн (через Шатт-ель-Араб та ін.), а більш глибинні причини, зокрема, історично сформовані домагання Ірану, з одного боку, і арабських держав, Іраку в тому числі - з іншого, на сфери впливу в регіоні Перської затоки (названої арабами Арабською затокою).
Характерно в цьому відношенні висловлювання "Дейлі телеграф" від 25.09.1980р. У коментарях про початок Іраком війни з Іраном було підкреслено, що Саддам Хусейн мав намір принизити режим Хомейні і раз і назавжди ліквідувати загрозу підривної діяльності Ірану серед іракських шиїтів. Саддам Хусейн керувався також бажанням "зробити Ірак пануючою державою в регіоні Перської затоки", тобто зайняти місце, яке при шаху займав Іран.
Аналізуючи події початку ірано-іракського конфлікту, можна прийти до висновку, що воєнні дії були викликані взаємною пропагандою сунітського і шиїтського толку, що розгорнулася в Іраці та Ірані: з одного боку - для скинення "несправедливих" (сунітського толку) режимів в Іраці, Саудівській Аравії й інших арабських державах, а з іншого боку - прагненням Іраку завдати привентивний удар по Ірану з метою ослаблення ідеологічної експансії шиїтського духівництва. Не виключено, також, як писала в жовтні 1980р. ліванська газета "Аш-Шааб", що розпочата між Іраком і Іраном війна влаштовувала відомі кола Вашингтона, що були зацікавлені у взаємному ослабленні цих двох країн і в тому, щоб відвернути увагу Іраку від протиборства з Ізраїлем.
Що стосується Ірану, то для його релігійного керівництва іракське вторгнення в Іран, за висловлюванням імама Хомейні, було "божою благодаттю". Війна з Іраком згуртувала різнорідні політичні угрупування партії для відбиття іракської агресії.Бойові дії між Іраном і Іраком, як вже відзначалося, почалися 22 вересня 1980р. Збройні сили Іраку, переборюючи порівняно слабкий опір іранців, розгорнули широкий наступ. Спочатку частини іракської армії досить легко просувалися вперед, зайнявши територію в кілька тисяч квадратних кілометрів. Було зайняте місто Хорремшехр і майже цілком оточений іранський порт Абадан. У перші тижні боїв бомбардуванням з повітря піддалися обидві столиці, різні об'єкти, у тому числі військові й економічні. Обидві сторони наносили удари по нафтопромислах.