Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки
У цьому виявляється спадкоємність поглядів багатьох вчених минулого і сучасності. Майже 100 років тому відомий російський економіст проф. О. Мануйлов вдало зафіксував суть проблеми, а з нею й одну з особливостей першого класичного стану: "Невигода положення, в якому перебувають так звані захисники класичної школи, полягає в тому, що їх погляди на завдання і закони теоретичної економії далеко не однорідні, коливаючись між Сеніором та Міллем, з одного боку, і Марксом та Енгельсом - з іншого. Всі вони ведуть початок своїх ідей від класиків, але, по суті, за своїми принциповими поглядами вони відрізняються один від одного так само сильно, як і від представників напряму, що протиборствує (тобто від маржиналізму. - П. Л.), а в деяких випадках їх взаємні розбіжності навіть сильніші" (12(.
Зарахування К. Маркса до кола "істинних завершувачів" класичної політичної економії має на меті спростувати тезу ортодоксального марксизму про "революційний переворот в економічній теорії, здійснений К. Марксом і Ф. Енгельсом". Насправді ця відома фраза радянських підручників і навчальних програм з політичної економії та історії економічних вчень не змогла спростувати того факту, що виникнення і розвиток економічного вчення марксизму свого часу не викликали революції в економічній науці і не породили нову класичну ситуацію. Економічна теорія марксизму виявилася своєрідним каталізатором для становлення та розвитку нових класичних ситуацій у ХХ ст., однак, попри значний свій вплив (незалежно від того, визнавався він чи заперечувався), марксизм завжди залишався опозиційною і периферійною течією у структурі світової економічної думки. Його штучна самоізоляція після 20-х років нинішнього століття в колишніх соціалістичних країнах лише ускладнила цей периферійний стан, обумовивши, власне, тупиковий характер еволюції марксизму.
Таким чином, детальне з'ясування суті різних підходів до поняття "класична політична економія" і кола справжніх її представників дає змогу усунути можливі непорозуміння та помилки у трактуванні поглядів класиків, їх справжнього місця в історії економічних вчень.
Варіанти класичної політичної економії
Деякі сучасні вітчизняні історики-економісти намагаються по-новому вирішити давнє питання про значні відмінності економічних концепцій представників класичної політекономії. Певне уявлення про таку спробу дають наведені нижче порівняння уривків з кількох новітніх підручників історії економічних вчень у зіставленні з марксовим підходом до цієї проблеми.
К. Маркс [13]
У А. Сміта політична економія розвинулася в певну цілісність, охоплювана нею сфера набула певних завершених обрисів, через що Сей міг викласти її банально-систематично в шкільному підручнику... Сам Сміт з великою наївністю обертається у постійній суперечності. З одного боку, він простежує внутрішній зв'язок економічних категорій, або приховану структуру буржуазної економічної системи. З другого боку, він ставить поряд з цим зв'язок, як він даний зовнішньо в явищах конкуренції...
Наступники Сміта... можуть безперешкодно просуватися вперед у своїх спеціальних дослідженнях і міркуваннях і незмінно розглядати А. Сміта як свою основу, незалежно від того, чи вони приєднуються до езотеричної чи екзотеричної частини його творів або ж, як це буває майже завжди, плутають і ту, і іншу. К. Маркс [13]У А. Сміта політична економія розвинулася в певну цілісність, охоплювана нею сфера набула певних завершених обрисів, через що Сей міг викласти її банально-систематично в шкільному підручнику... Сам Сміт з великою наївністю обертається у постійній суперечності. З одного боку, він простежує внутрішній зв'язок економічних категорій, або приховану структуру буржуазної економічної системи. З другого боку, він ставить поряд з цим зв'язок, як він даний зовнішньо в явищах конкуренції...
Наступники Сміта... можуть безперешкодно просуватися вперед у своїх спеціальних дослідженнях і міркуваннях і незмінно розглядати А. Сміта як свою основу, незалежно від того, чи вони приєднуються до езотеричної чи екзотеричної частини його творів або ж, як це буває майже завжди, плутають і ту, і іншу.
Я. С. Ядгаров [14]
Поняття "вульгарна політична економія", яке ввів у науковий оборот головним чином К. Маркс, значною мірою пов'язане з теорією факторів виробництва Ж. Б. Сея. Цю теорію, як і теорію витрат Т. Мальтуса, К. Маркс вважав апологетичним, навмисним і вульгарним захистом інтересів експлуататорських прошарків капіталістичного суспільства.
Вважаючи не всі доводи К. Маркса з цього приводу беззаперечними, думається, один із них в інтерпретації Ш. Жіда і Ш. Ріста є цілком правомірним, а саме: «Безперечно, необхідність ясності викладу інколи спонукала Ж. Б. Сея «ковзати по поверхні» важливих проблем, замість того, щоб заглибитися в них. В його руках політична економія часто стає надто простою. Неясність Сміта часто плідна для розуму, а ясність Сея не дає йому ніякого стимулу".