Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки
Таким чином, підходи істориків економічної думки до класичної політичної економії залишаються неоднозначними. Однак в останнє десятиріччя через кризу марксистської економічної теорії переважна більшість вчених постсоціалістичних країн прийняла підхід, визнаний на Заході, - трактування хронологічних меж та кола представників класичної школи, дане Шумпетером.
К. Маркс - "завершувач" класичної політичної економії?
Із зміною парадигми у вітчизняній історії економічної думки спостерігається тенденція до зображення К. Маркса як "істинного завершувача" класичної політичної економії. Зважаючи на це переглядається і місце економічної теорії марксизму в історії економічної думки. "Марксизм виник у 40-х роках ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу" (9(, - стверджується в одному з новітніх вітчизняних підручників з історії економічних учень. Нібито лише завдяки радикальним послідовникам марксизму його почали тлумачити як принципово новий напрям (школу) економічної думки. Якби не вони, "то сьогодні, напевне, марксизм сприймали б як науковий напрям, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії" (10(. До цього долучаються також сумнівні тези про неоднозначність висновків К. Маркса стосовно проблеми трансформування суспільства, які, мовляв, залишали великий простір для вибору форм соціальних перетворень та їх різноманітного трактування. Однозначним і категоричним був лише висновок про об'єктивну необхідність цих перетворень.
Нічого нового і оригінального в таких викладках немає. У цьому легко переконатися, проаналізувавши роботи відомих західних економістів минулого (Ш. Жід, Ш. Ріст та ін.) і сучасності (Р. Барр, І. Ріма та ін.). На думку французьких істориків економічної думки Ш. Жіда та Ш. Ріста, "за своїм методом марксизм стоїть значно ближче до класичної політичної економії та її концепції природних законів, ніж до соціалізму. І це поза всяким сумнівом" (11(, - писали ще століття тому відомі французькі історики економічних вчень Ш. Жід і Ш. Ріст. Вони вважали, що К. Маркс є прямим спадкоємцем Д. Рікардо не лише за своєю теорією, заснованою на трудовій вартості, теорією антагонізму між прибутком і заробітною платою, теорією ренти, тобто за всіма доктринами Рікардо, які дещо видозміненими перейшли в марксистську доктрину і становлять її могутній кістяк, а й навіть за своїми абстрактним методом і "туманними формулами".
Однак подібні підходи і трактування новизни та історичного місця марксизму вже давно серйозно і аргументовано заперечувалися. За століття, що минуло відтоді, не з'явилося жодних грунтовних підстав чи аргументів для перегляду критичного ставлення до тез про К.Маркса як "завершувача" класики та до марксизму як її "доповнення і завершення".
Заперечення проти змальовування К. Маркса як "істинного завершувача" класичної політичної економії зводяться до такого.
По-перше, подібне визначення призводить до довільного ототожнення одного із теоретико-методологічних джерел економічної теорії марксизму (англійська класична політекономія) із змістом теорії, фактично ігнорує принципові відмінності між ними, простежуючи лише принципові зв'язки.По-друге, специфічна методологія дослідження, категоріальний інструментарій, зміст економічних концепцій (трудової вартості, додаткової вартості, постійного та змінного капіталу, органічної будови капіталу, нагромадження капіталу та його наслідків тощо) завдяки своїй новизні виводять економічну теорію марксизму за межі класичної політекономії.
По-третє, К. Маркс критикував представників класичної економічної науки з таких принципових питань, як позаісторичне сприйняття капіталістичного способу виробництва, недоліки методу абстракції, підтримка закону Сея (так званий "вульгарний" елемент теорії) тощо. З усіх цих питань позиція К. Маркса була різко відмінна від класичних поглядів.
По-четверте, безперечно, протилежними, несумісними є нормативна економічна теорія К. Маркса і представників класичної політекономії. Досить порівняти їх кінцеву мету: в К. Маркса - це знищення капіталізму шляхом соціальної революції, побудова і функціонування неринкової рівноважної економіки безкласового (комуністичного) суспільства.
По-п'яте, визнання К. Маркса як "завершувача" розвитку класичної політекономії робить зовсім незрозумілою безперервну принципову критику економічної теорії марксизму з боку його численних противників, які водночас досить прихильно ставляться до класичної економічної теорії. Більше того, значна (якщо не переважна) частина сучасних економістів Заходу, підкреслюючи тісний зв'язок марксової і класичної економічних теорій, не схильні беззаперечно визнавати К. Маркса як "правовірного класика", теорії якого є "вершиною розвитку класичної школи" тощо.