Cпівпраця франції й України у військовій галузі
Становлення і розвиток французької військової стратегії щодо України — складова загального процесу реалізації французької політики стосовно Української держави. Нині французько-українські відносини набувають значення у контексті офіційної політики європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави.
Метою статті є комплексне та всебічне вивчення військової політики Франції щодо України.
На сучасному етапі в Україні майже немає публікацій з цього питання. Можна виокремити лише французьке дослідження, присвячене загальній політиці військового співробітництва Франції [1], та окремі публікації українського журналу «Defense-express» стосовно співробітництва в оборонній галузі, сфері озброєння та функціонування французьких оборонних структур. Автор значною мірою спирався на матеріали, отримані під час консультацій з французькими військовими аташе, а також офіцерами, котрі реалізують білатеральне співробітництво з Україною, на угоди, що стосуються цієї тематики. Консультації — доказ того, що представники такої традиційно закритої для досліджень сфери виявляють розуміння та готовність співпрацювати з науковцями задля поліпшення білатеральних відносин. Консультативна допомога, як і демократичні зміни в українській армії, відкривають для національної науки нові перспективи для подальших досліджень.
Після розпаду Радянського Союзу суверенна Україна мала величезну армію з потужною бойовою технікою (наприклад, у 1991 р. українська військова авіація була другою в Європі за боєздатністю), тут знаходився третій ядерний арсенал світу.
Військова дипломатія Франції відреагувала миттєво на зміни у стратегічному просторі Східної Європи — 1992 р. у Києві було відкрито французький військовий аташат. Однак швидке вироблення стратегії французько-українських відносин у військовій галузі не відповідало тогочасній ситуації. Постали нагальніші проблеми: ядерного роззброєння України, розподілу Чорноморського флоту, скорочення української армії, пошуку оптимальної моделі безпеки.
Законодавча база. Протягом першого десятиліття української незалежності було закладено нормативну базу французько-українського військового співробітництва та започатковано проекти білатеральної співпраці (деякі з них згодом стали регулярними заходами).
Постановою Верховної Ради № 2610-12 від 17 вересня 1992 р. ратифіковано Договір про взаєморозуміння та співробітництво між Україною і Французькою Республікою. Статтею 10 цього Договору визначено розвиток і зміцнення контактів у військовій галузі. Зокрема, проведення регулярних обмінів думками щодо оборонних доктрин, налагодження співробітництва між міністерствами закордонних справ і міністерствами оборони, а також між генеральними штабами збройних сил обох держав [2].
15 лютого 1996 р. у Києві укладено Угоду між Україною та Французькою Республікою про налагодження двостороннього співробітництва у військовій галузі, а також Угоду про співробітництво в галузі озброєння та військової техніки.
Серед пріоритетів співпраці — сприяння обмінам або прийняття стажерів (переважно молодих офіцерів); консультації стосовно концепції оборони й безпеки; обмін знаннями та досвідом з питань загальної організації оборони, управління кадрами, зв’язку, відносин з громадськістю, матеріально-технічного забезпечення, концепції та організації медичного забезпечення військовослужбовців, а також військової топографії й геодезії.
Можна виокремити також угоди між Міністерством оборони України та Міністерством оборони Франції щодо умов військового співробітництва стосовно колишньої Югославії в рамках IFOR від 1 лютого 1996 р., березневі 1996 р. технічні угоди про авіаційне забезпечення в межах та за межами IFOR.
Важливим кроком до вироблення стратегії військових відносин стало створення у 1995 р. Спільної комісії з питань українсько-французького військового співробітництва.
Загальна стратегія розвитку. У Франції на найвищому рівні прийнято рішення розвивати співробітництво з Україною у військовій галузі. Франція прагне встановити відносини на рівні військово-політичних еліт та дійти консенсусу на найвищому державному і суспільному рівнях. Така співпраця не загрожує жодній зі сторін, можлива лише конкуренція в економіці та науці.