Розвідувальні служби в системі демократичного цивільного контролю

Для розв’язання цієї дилеми використовують кілька стратегій. Одна передбачає створення організації, яка від імені парламенту може знайомитися з таємною інформацією, а потім доповідати про неї комітетові. У деяких державах цю функцію виконує генеральний інспектор. За іншою стратегією уряд чи парламент надає спеціальні повноваження з вивчення оперативних матеріалів комітету як організації з відповідним досвідом роботи у цій сфері. Спеціальні розслідування проводять, коли передбачувані дії служб безпеки та розвідки викликають суперечливі думки. У такому разі комітетові надається також доступ до необхідної інформації, завдяки чому забезпечується співробітництво та взаємодія з парламентським комітетом в інтересах держави й служб.

Головна дилема для всіх спецслужб світу — як діяти для захисту демократії та одночасно здійснювати таємні операції, закриті для суспільства. Отже, перед усіма службами постає проблема досягнення балансу між таємністю та відкритістю. Збереження певного рівня відкритості діяльності спецслужб — найкращий спосіб забезпечення демократичної відповідальності та контролю, які необхідні для збільшення поінформованості суспільства та громадської підтримки спецслужб. Але завжди треба бути пильним: особливість спецслужб у тому, що баланс між таємністю і демократією завжди хтось намагатиметься порушити.

З огляду на викладене можна дійти таких висновків:

•роль розвідувальних служб і спецслужб має бути чітко визначена і обмежена обставинами, що становлять загрозу національній безпеці та суспільному устрою;

•завдання й повноваження органу за його мандатом має чітко визначати законодавство;

•особливі повноваження, які надано або які перебирають на себе розвідувальні служби, повинні бути законодавчо закріплені;

•щоб уникнути довільного використання особливих повноважень та порушень прав людини, дії розвідувальних служб мають підлягати відповідному нагляду і контролю;

•законодавство про розвідувальні служби має містити положення щодо заходів захисту проти зловживань виконавчої влади та політизації розвідувальних служб;

•повноваження парламентського комітету з контролю розвідувальних служб повинні бути чітко й конкретно сформульовані;

•функції парламентського комітету можуть стосуватися таких питань: законність, ефективність, продуктивність, бюджетна та фінансова звітність, відповідність конвенціям з прав і свобод людини, курс діяльності та адміністрування розвідувальних служб;

•для здійснення ефективного контролю і нагляду лише законодавчої бази недостатньо. Потрібно віднайти ефективні способи тлумачення та впровадження в життя цих законів з допомогою незалежних організацій, про що громадськість має бути поінформована, і за чиїм виконанням треба стежити. Розподіл влад може сприяти створенню дієвої структури для забезпечення незалежного контролю та нагляду.

Джерела

1.Ядерное распространение. Выступления на слушаниях в комитете США по разведке. — 1997. — Февраль, вып. 16.

2.Richelson, Jeffrey T. The U.S. Intelligence Community. Exchange and Liaison Arrangements. 4th ed. — Boulder: Westview Press, 1999.

3.Herman, Michael. Intelligence Services in the Information Age. Norway as an Intelligence Ally. — London & Portland, OR: Frank Cass Publishers, 2001. — P. 139-146.

4.http://www.mi5.gov.uk/function.htm

5.Caparini, Marina. Challenges of control and oversight of intelligence services in liberal democracy. Paper presented at the Workshop on Democratic and Parliamentary Oversight of Intelligence Services, organized by the Geneva Centre for the Democratic Control of Armed Forces (DCAF). — Geneva.— 2002.— 3-5 October. — P.2.