Гранатомети
Ручний протитанковий гранатомет Raketenpanzerbuechse 54/1 (R-PzB. 54) "Panzerschreck": 1- труба; 2- штепсельна коробка; 3- засувка; 4- рукоятка для введення ударного стрижня; 5- рамка з мушкою; 6- цілик; 7- плечовий упор; 8- щиток.
Окрім того до РПГ "Panzerschreck" було розроблено нову гранату R.Pz.Gr. 4992, яка завдяки збільшеному заряду мала можливість вражати цілі на відстані 180 метрів.Подальше вдосконалення РПГ привело до створення наприкінці 1944 року модифікації R.Pz.54/1, у якої довжина ствола була зменшена з 1640 мм до 1350 мм. Крім того, гранатомет встановили новий прицільний пристрій. Із грудня 1944 року в цю модифікацію перероблялися всі наявні в розпорядженні вермахту 107 450 РПГ і було видане замовлення на виробництво 48 000 нових гранатометів цієї модифікації. Загальна ж кількість випущених в 1943-1944 р. РПГ “Офенрор” й "Panzerschreck" становить 314 900 одиниць. До них було зроблено 2 218 400 реактивних гранат.
Гранатометами "Ofenrohr" й "Panzerschreck" озброювалися в першу чергу протитанкові роти гренадерських полків танкових дивізій з розрахунку 36 гранатометів на роту. Наприкінці 1944 року кожна піхотна дивізія вермахту по штаті мала 130 гранатометів "Panzerschreck" в активному використанні й 22 запасні РПГ. Ці гранатомети надійшли також на озброєння деяких батальйонів фольксштурма.
РПГ R-Pz.B 54 "Ofenrohr" став одним з найбільш успішних і передових зразків озброєння другої світової війни; завдяки Панцершрекам німецькі піхотинці були спроможні забезпечити ефективну протитанкову оборону.
Ще одним не менш відомим зразком протитанкової зброї став РПГ одноразового використання “Panzerfaust” (“Броньований кулак”) більше відомий під назвою “Фаустпатрон”.
Розробка цього гранатомета була почата фірмою HASAG (гол. конструктор - доктор Лангвайлер) улітку 1942 року, а серійне виробництво організоване влітку 1943-го (спочатку було замовлено 20 000 «Фаустпатронів»). Перші 500 гранатометів надійшли у війська в серпні того ж року.
Ручний протитанковий гранатомет "Panzerfaust" 30.
Впродовж війни було випущено декілька модифікацій Панцерфауста всіх зразків схожих за будовою та ідентичних у застосуванні.
Гранатомет мав дуже просту конструкцію й складався з двох основних частин. Гранати й пускової труби. Пускова труба у заводських умовах споряджалася грушоподібною надкаліберною кумулятивною гранатою (різної потужності в залежності від модифікації). Граната складається зі складеного корпуса з розривним зарядом і кумулятивною вирвою, а також хвостової частини із детонуючим пристроєм, зривником і хвостовим оперенням. Пускова труба - сталева, відкрита з обох кінців. До передньої частини стовбура приварена трубка ударного механізму із прицільною стійкою. Усередині каналу труби перебувають прокладка із пластмаси й реактивний вышибний заряд димного пороху. Останній поміщений у циліндричний картонний футляр. Футляр перебуває в трубі, напроти запального отвору й закріплюється гвинтом.
Ударний механізм складається із трубки, ударника, бойової пружини, підпружиненої спускової кнопки, стебла із гвинтом, зворотної пружини й втулки з капсулем-запалювачем.
Примітивний прицільний пристрій являє собою планку на шарнірі, з одним або трьома отворами, біля яких нанесені цифри, що вказують дистанцію в метрах. - у гранатометах пізнього випуску; нижнє позначено цифрою «30», середнє - «50», верхнє - «75». Мушкою служить найбільший діаметр (ободок) міни.
Для підготовки до пострілу необхідно: висмикнути чеку в передній частині труби й підняти до відмови прицільну планку; звести ударник (послати вперед стебло й різко відпустити його - ударник повинен утримуватися спусковою кнопкою, ударний механізм залишається на запобіжнику, головка гвинта стебла розташована зверху); зняти ударний механізм із запобіжника, для чого повернути стебло за головку гвинта вліво до відмови (на 90 градусів); установити РПГ у бойове положення так, щоб стовбур виявився під пахвою, а його задній кінець виступав назад; прицілитися й нажати на спускову кнопку.
При натисканні на спускову кнопку звільнявся ударник, що наколював капсюль-запалювач, який запалював пороховий метальний заряд. Під дією утворених порохових газів, міна вилітала зі ствола, при цьому лопасті її стабілізатора розкривалися, а зривник ставився на бойовий взвод. При контакті з ціллю граната вибухала. Після пострілу труба не підлягала перезаряджанню в польових умовах і викидалася.