Сильнодіючі отруйні речовини

Клініка отруєння розвивається при вдиханні протягом години пари сірководню в концентрації 06•10-2 г/м3. При цьому з’являються різь в очах, головний біль, сльозотеча, світлобоязнь, нежить.

При більш високих концентраціях – біль в очах, подразнення слизових оболонок очей, носоглотки, світлобоязнь, блефароспазм, нежить, металевий присмак у роті, головний біль, стиснення за грудиною, нудота. Можливий бронхіт зі слизовим, інколи кров’янистим харкотинням.

Продовження інгаляцій призводить до формування токсичного набряку легень.

При вдиханні сірководню в концентраціях понад 0,9 г/м3 розвивається клініка, яка обумовлена загальнорезорбтивною дією. Можливий розвиток апоплексичної форми (миттєвий розвиток судом і смерть протягом декількох хвилин), а також судомно-коматозної форми (прояви отруєння розвиваються більш повільно).

Уражений може тривалий час перебувати у комі. Після виходу з неї – апатія, сонливість, ретроградна амнезія.

Часто виникають легеневі та серцеві ускладнення, зниження інтелекту, психози, паралічі, а також різні розлади (сліпота).

Загальні принципи лікування:

Лікування симптоматичне, спрямоване на боротьбу з гіпоксією, порушеннями у серцево-судинній і нервовій системах, профілактику токсичного набряку легень. Специфічні антидоти відсутні.

Засоби індивідуального захисту ізолюючі та фільтрувальні протигази марок В, М, КД, захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці.

Для проведення дегазації використовується ДТСГК з розрахунку 3 т на 1 т СДОР.

Речовини, що порушують генерацiю, проведення та передачу нервового iмпульсу.

Сірковуглець (СS2) використовують у виробництві штучного шовку, штапельного волокна, як пестицид, екстрагувальну речовину, засіб дезінфекції ґрунту.

У суміші з повітрям легко спалахує, при горінні утворюються сірчистий ангідрид і двоокис вуглецю, вибухонебезпечний.

Сірковуглець – безбарвна масляниста рідина з приємним фруктовим запахом. Температура кипіння 46 0С, температура затвердіння мінус 108,6 0С. Леткість 214 г/м3, пара у 2,6 рази важча за повітря. Слабо розчинюється у воді, добре – в жирах.

Відноситься до швидкодіючих речовин, утворює нестійкі вогнища ураження.

Механізм дії та патогенез інтоксикації полягає в порушенні механізму периферичної нервової регуляції. В основі дії лежить здатність втручатись в процеси синтезу, зберігання, викиду та інактивації у синапсі медіаторів, порушувати реактивність постсинаптичних рецепторів; змінювати проникливість іонних каналів.

Уражаюча токсодоза – 45 мг•хв/л.

Клініка уражень: Речовині притаманний виражений загальнорезорбтивний ефект. Для значних концентрацій характерна наркотична дія, місцеві прояви слабкі. Основний шлях надходження в організм – інгаляційний, можливе проникнення отрути через непошкоджену шкіру.

Клінічні прояви при вдиханні протягом кількох годин у концентрації 1,0–1,2 г/м3 викликають почервоніння обличчя, ейфорію, збудження, головний біль, потім можуть з’явитися порушення чутливості і рівноваги, біль при ковтанні, сильний і довготривалий головний біль, інколи судоми.