Отруйні речовини шкірнонаривної дії

У місцях проникнення люїзиту в організм виникає глибоке порушення обміну речовин тканин, що приводить до їх загибелі та відторгнення. Внаслідок резорбції люїзиту в тій чи іншій мірі страждає обмін в усіх тканинах організму.

Особливо порушується функція ферментів, відповідальних за вуглеводний обмін, внаслідок чого порушується функціонування систем та органів найбільш чутливих до цього виду обміну. Особливо це стосується ЦНС, де страждає багато її відділів. Серед них вирішальне значення має ураження центрів довгастого мозку, тому внаслідок цього ураження порушується функціонування серцево-судинної системи та дихання.

При інтоксикації люїзитом наступає виражене розширення судин, особливо капілярів, що приводить до підвищення проникливості судинної стінки. Внаслідок чого виникає набряк тканин, накопичення рідини у порожнинах організму і крововилив.

Неодмінною ознакою локальної дії люїзиту в місцях його проникнення є різка запальна реакція, що супроводжується некрозом клітин. Загибель останніх наступає в перші хвилини після дії люїзиту. Слід додати, що при цьому швидко виникає захисна клітинна реакція, яка проявляється у вигляді демаркаційного валу навкруги некротизованих ділянок тканин. Ця інтенсивна клітинна реакція значно зменшує ймовірність інфікування ураженої ділянки.

Процес детоксикації люїзиту в організмі остаточно невідомий. Вважають, що з організму миш'як і його сполуки виділяються нирками, у невеликій кількості через кишечник, слинні та потові залози. Миш'як виділяється у вигляді трьох та п'ятивалентної сполуки, що свідчить про окислення люїзиту в організмі.

Клініка уражень і особливості її проявлення при різних шляхах надходження.

Клініка уражень ОР шкірнонаривної дії відрізняється складністю і різноманітністю в залежності від шляхів надходження, дози або концентрації токсичної речовини, експозиції та ін. Ураження цими ОР перебігає однотипно з проявленням місцевої та резорбтивної дії. Однак спостерігаються характерні особливості, що дозволяють клінічно диференціювати іпритні і люїзитні ураження.

Для ураження іпритом характерно:

відсутність подразнювальної дії та болю ("німий контакт");

порівняно повільний розвиток ураження, наявність прихованого періоду, коли клінічні ознаки відсутні тривалістю від 1-2 годин до 8-12 годин від моменту контакту з іпритом;

повільний затяжний перебіг запальних процесів, трофічні та імунологічні порушення, схильність до інфікування, повільне загоєння;

підвищена чутливість до іприту при повторних ураженнях;

властивість до кумуляції ефекту;

колікваційний характер запально-некротичних процесів;

стійка пігментація навкруги шкірних уражень.

Для ураження люїзитом характерно:

виражена подразнювальна дія, біль у місці його контакту ("кричащий контакт");

порівняно швидкий розвиток клініки ураження, прихований період практично відсутній (через 5-20 хвилин визначаються ознаки запалення);

внаслідок подразнюючої дії та порушення проникливості судинної стінки люїзитні ураження супроводжуються вираженим набряком тканин;більш швидкий перебіг запального процесу та більш швидке загоєння;