Сучасні види зброї та їх вплив на величину санітарних втрат

В боєприпасах об’ємного вибуху використовуються суміші метілацетілену, пропадієну і пропану з добавкою бутану або суміші на основі окису пропілену (етилену) і різних видів рідкого палива. Надлишковий тиск, що дорівнює 20-30 кг/см2, який виникає під час вибуху, здатний зруйнувати надміцні укриття і уражати особовий склад, який в них знаходиться.

Говорячи про уражуючу дію сучасної зброї і санітарні втрати від неї, потрібно особливо вказати на “високоточну зброю”, до якої відносяться принципово нові системи зброї, т.зв. “точного” наведення, коректованого після пострілу.

Відмінною особливістю високоточної зброї є принцип “постріл – ураження”. Для застосування ВТЗ використовуються РУК, РВК. Усі типи розвідувально-ударних комплексів мають однакову схему застосування, яка включає засоби знаходження цілей (виявлення цілей), наведення зброї, центр управління і обробки даних, засоби з автоматичним коректуванням траєкторії польоту до цілі.

Для прикладу розвідувально-ударний комплекс “Асол-Брейкер”, призначений для розвідки і нанесення ударів по танкових угрупуваннях в районах їхнього зосередження, або на марші на глибину до

200-350 км, що приведе до значних санітарних втрат танкових екіпажів.Важливим напрямком в удосконаленні звичайної зброї є зростання масштабів застосування запалювальних сумішей. Починаючи з 1942 року більшу частину авіаційних бомб, які були скинуті англійськими і американськими льотчиками на німецькі міста, складали запалювальні суміші. У декотрих нальотах за одну ніч їх скидалось до мільйону, що складало 80-100 % бомбового завантаження літаків. 70-80 % зруйнувань у містах були викликані пожежами від запалювальних боєприпасів. Бомбардування Дрездена і Гамбурга призвели до жертв, які можуть бути порівняні з наслідками ядерних ударів по Хіросімі і Нагасакі.

У війні проти Кореї (1950-52 р.р.) вперше у великих кількостях американці почали застосовувати напалм. Здійснюючи в середньому 700-800 літако-вильотів за добу американська авіація скинула понад 200 тис. напалмових бомб.

Серед сучасних запалювальних речовин використовують напалм, терміти, пірогелі, білий фосфор.

При дії на особовий склад запалювальні речовини викликають як світлове випромінювання ядерного вибуху – термічні опіки.

Ураження напалмом має ряд особливостей.

По-перше, він прилипає до шкіри людини. Це зумовлено тривалою дією високої температури і глибокого ураження не тільки шкіри, але “глибокорозташованих” органів, м’язів, кісток. На місці опіку у перші години, як правило, виникає важкий щільний струп, біля якого розвивається різкий набряк тканин. Відтворення струпу проходить дуже повільно і закінчується лише до початку другого місяця, і на повне заживлення навіть невеликої рани потрібно 2 або 3 місяці.

По-друге, в результаті надзвичайно сильного больового подразнення часто вже у перші 30-60 сек. розвивається різке збудження (еректильна фаза шоку), яка потім переходить у фазу важкого торпідного шоку.

Третьою особливістю дії напалма є те, що одночасно виникають опіки верхніх дихальних шляхів, ураження легень і загальне отруєння організму.

Розпечене повітря небезпечно для людей на відстані 100 м з підвітряного боку від місця горіння великих мас напалму.

З навітряної сторони теплове випромінювання відчуваєьтся на 40-50 м.

Температура повітря поблизу полум’я може досягати 500 С, а між вогнищами горіння – біля 100 С. Небезпечність ураження тут зберігається протягом 10 хв.

У деяких випадках можливе отруєння людей із-за різкого зниження кисню в повітрі. На 1 кг напалму витрачається 3-5 кг кисню, тобто стільки, скільки його знаходиться в 11,7 м3 повітря. Загибель людей може також відбуватися внаслідок утворення при горінні напалму уражаючих концентрацій окису вуглецю.