ВІЙСЬКОВА УПРАВА "ГАЛИЧИНА"
Після першої хвилі зголошення до дивізії змаліли. ВУ навіть обговорювала проголошення мобілізації, бо турбувалася за поповнення. Коли зблизився до Галичини фронт, зголошення збільшилися, бо перед молодими мужчинами постало питання:
йти до "лісу", бути змобілізованим до Червоної Армії чи голоситися до дивізії? Окрім цього, німецькі частини, що стояли в Галичині, проводили свої "дикі набори". Вони теж набирали до РОА.
Лікарські оглядини, покликування й відсилання транспортів виконувала німецька установа — т.зв. SS-Ergenzugsamt, підстаниця Львів.
Під час вишколу ВУ втримувала зв'язок з вояками. З цією метою вона видавала тижневик "До перемоги". У газеті було багато цінного виховного матеріялу про українські історичні постаті, полководців, мислителів, командирів визвольних змагань й, очевидно, появлялися репортажі наших воєнних звітодавців Ст.Конрада, О.Лисяка, М.Левицького, М-Луцького тощо. Газета, 4-8 сторінок, накладом 6-8 тисяч, була популярна серед народу, і її нелегально розпродувано, навіть перепачковувано за Збруч. Німці забороняли поширювати часопис серед населення. ВУ заплянувала видавати його для добровольців дивізії та їхніх родин, але німці заборонили продавати газету родинам добровольців. До вояків у дивізії вона чомусь доходила рідко.
Тижневик виходив від Різдва 1944-го до Різдва 1945 року. Згодом при штабі дивізії вийшло 15 чисел нової газетки "До бою".
Німці тримали сувору цензуру, й кожна стаття мусила бути затверджена цензором. Як далеко ця цензура йшла, може посвідчити той факт, що проповідь оЛаби, члена ВУ, в катедрі св. Юра в день проголошення творення дивізії німці записали на плівку, переклали її й післали до Гіммлера. Хоч у ній не було нічого "протинімецького", все-таки деякі звороти шефові головного правління СС Бергерові не сподобалися, й він покликав до себе о.Лабу, щоб "дати йому лекцію", чи, як Бергер хвалився Гіммлерові, "вирвати зуба".
Члени ВУ відвідували вишкільні табори, особливо у Франції. У Гайделягері й Нойгаммері виступали артисти "Веселого Львова". У червні 1944 року до Нойгаммера приїхала велика група представників громадськости, батьків дивізійників, членів УЦК й ВУ на чолі з Кубійовичем. Були відвідини членами ВУ й на Словаччині. Однак командир дивізії генерал Фрайтаг недовірливо ставився до ВУ й навіть у Гайделягері наказав поштовому урядові у Дембіці не допускати телефонного зв'язку ВУ із сотником Паліївим, котрий був неофіційним зв'язковим з ВУ.
Найбільша проблема була із старшинськими кадрами. Українців-офіцерів, вишколених у модерному веденні війни, майже не було. Військова Управа не могла скласти списку навіть 50 додаткових офіцерів, яких домагався Фрайтаг під час відвідин ВУ у Львові в листопаді 1943 року, бо з першого перевишколу не вистачало на обсадження всіх командних постів, хоч полки перед битвою під Бродами мали тільки по два, замість трьох, батальйони. Тому, почасти на домагання ВУ, почасти завдяки переконуванням фрайтага Паліївим, до офіцерських шкіл вислано молодих вояків, які не мали фронтової служби. А такої вимагалося від усіх німецьких кандидатів на старшин.
Лікарям і ветеринарам доводилося просто висилати покликання, бо їх мало голосилося. До того, деяким українським лікарям не давано офіцерського ступеня, що їм належав, і вони мали тільки підофіцерські ранги.
ВУ провела одномісячний курс для українських медсестер у Криниці. 30 дівчат його успішно закінчили, однак коли прибули до дивізії на Словаччину, їх не прийняли, бо дивізійний шпиталь уже мав повний штат німецьких медсестер і помічниць із шпиталю, евакуйованого з Києва. Жінок як санітарів у німецькій армії не дозволялося посилати на фронт, хоч таку пропозицію ВУ обговорювала.Зааходами Жіночої секції у 1944 році для всіх дивізійників вислано різдвяні подарунки — пачки з харчами, цигарками й іншими речами. Влаштовано також великий радієвий концерт вибраних пісень 15 вересня 1943 року. 21 вересня його передало львівське радіо. До вибору було 78 пісень, а на концерті вибрано ті, на які зібрано найбільше грошей. Усю зібрану суму мали вручити ВУ в день концерту Говорено, що зібрано 3 мільйони злотих, потім повідомлено, що зібрано 1,8 мільйона, але й їх забрав німецький уряд.
Найбільше труднощів мала ВУ з допомогою родинам добровольців. Хоч обіцяно, що вояків дивізії трактуватимуть так само, як німецьких вояків, однак на практиці цього не було. Відразу почалися клопоти: хто з сім'ї кваліфікувався на допомогу, чи всі чи тільки потребуючі, хто саме вважався потребуючим? Було багато побажань і нарікань. Розподіл допомоги у краю не функціонував, а правління Краківського дистрикту спочатку взагалі не хотіло про жодну допомогу слухати. У Львові й Станіславі "Маслосоюз" доручив своїм крамницям видавати певну допомогу. ВУ закупила товар широкого вжитку — шкіру й мануфактуру, гребені й т.ін.