ВІЙСЬКОВА УПРАВА "ГАЛИЧИНА"

Може, найбільш вирішальний голос забрав митрополит Шептицький, який сказав Кубійовичеві: "Майже немає ціни, яку не треба б дати за створення української армії".

Варто підкреслити, що польське підпілля було проти творення української дивізії, бо побоювалося, що від неї може бути загроза для воюючої Польщі. Воно постановило за всяку ціну не допустити до творення дивізії й навіть подало поради, як діяти проти неї серед німців та як вести пропаганду серед українців (наприклад, говорити німцям, що українці недисципліновані, зрадливі... серед більшовиків вказувати на запроданість українців, і тому вимагати проти українців відповідних заходів від тих, що воюються проти гітлеризму... серед невтральних українців ширити вісті про німецькі грабежі, побої; що дивізію, вживатимуть до робіт в Німеччині і т.ін.). Проти дивізії були навіть деякі німецькі кола з Краківського дистрикту. Гестапо в Перемишлі навіть радило покликаним добровольцям не йти до дивізії, а вони, гестапо, мовляв, не будуть за ними шукати, — так було записано в одному протоколі ВУ. Більшовики були тим паче проти, і так українські націоналісти, поляки, деякі німці й більшовики були спільно проти творення дивізії, очевидно, з різних причин і мотивів.

У переговорах із Вехтером Кубійович побачив, що той не мав великих повноважень і багато поступок щодо української справи не міг дати. Гітлер був проти втягування інших народів до боротьби, слушно вважаючи, що вони не будуть гинути за німецькі інтереси. Але дійсність на фронтах була критична й німцям бракувало в першу міру людських сил. Тому вони поза плечима Гітлера допомагали самі собі. Наприклад, вермахт відразу на Східньому фронті почав набирати т.зв. Hilfswillige — "помічників", для яких створив окрему команду — Генерала для східніх військ, з окремими бойовими нагородами й т.ін. Коли Гітлер довідався, що існує майже один мільйон цього чужого війська, наказав негайно їх розпустити. Та це було легше сказати, як зробити. Куди їх мали розпустити? Хто на їхньому місці виконував би службу? І тоді Гітлер, рад-не-рад, мусив погодитися на їхнє "тимчасове" існування.

На що Вехтер, тобто німецька сторона, погодився й обіцянки дотримав було: духовна опіка українськими греко-католицькими священиками в дивізії (на православних не погодився Гіммлер) та звільнення деяких політичних в'язнів, у першу міру офіцерів легіонів "Нахтігаль" і "Роллянд", які відбували службу як шуцманшафт-батальйон на Білорусі. Вони відмовилися підписати новий контракт, й цей батальйон було розв'язано, а більшість офіцерів арештовано. Їх звільнили з тюрми, коли вони зголосилися до дивізії. Теж погодилися на те, що дивізія буде вжита тільки на Східньому фронті у боротьбі з більшовизмом.

У таких обставинах і атмосфері формувалася дивізія, коли німецькі збройні сили були у постійному, хоч і повільному відступі на Східньому фронті. Творення дивізії не було чимось унікальним, а слідувало уже шляхом за іншими.

Яку ролю повинна була відіграти й яку форму співпраці прибрати українська сторона, тобто УЦК — єдина українська, визнана німецькою владою, організація в генерал-губернаторстві, до якого включено Східню Галичину як дистрикт Галичина?Для організаційної праці створено на зразок Бойової Управи при формуванні УСС у першій світовій війні т.зв. Військову Управу. Членами її стали військові ветерани, в більшості колишні офіцери УГА. Найбільший ентузіяст творення регулярних військових частин Дмитро Паліїв відмовився увійти у склад ВУ, а зголосився до активної служби в дивізії. Він мав великий вплив на Кубійовича й згодом у дивізії на командира Фріца Фрайтага, виконуючи в дивізійному штабі функцію референта старшинських українських кадрів. Кубійович, самозрозуміле, плянував очолити ВУ. Усіх членів ВУ затвердив Вехтер. При цьому зробив першу "несподіванку": навіть не повідомляючи Кубійовича, на голову назначив полковника Бізанца. Почесним головою став генерал Віктор Курманович, що жив від 1922 року у Відні.

Хто були члени ВУ?

Голова — полк. Альфред Бізанц

Начальник канцелярії — сотн. Осип Навроцький

Відділ допомоги родинам — інж. Андрій Палій

Відділ душпастирства — о. д-р Василь Лаба

Відділ пропаганди — мгр. Михайло Кушнір