ВІЙСЬКОВА УПРАВА "ГАЛИЧИНА"

Андрій Палій, Михайло Хронов'ят, Юрій Крохмалюк, Михайло Кушнір і Степан Волинець. До політичних діячів належав і д-р любомир Макарушка, який був членом президії УНДО та послом до польського Сейму. Послом був обраний і Ст.Волинець — від партії Сель-роб — правиці.

Обидві ОУН — під проводом полковника Андрія Мельника і Степана Бандери — не післали своїх представників до ВУ зі своїх причин: ОУН Ст.Бандери організувала УПА і була негативно наставлена до дивізії, а ОУН полковника Мельника стояла, можна сказати, на "невтральній позиції". Проте Осип Навроцький і Зенон Зелений були членами УЮ, а д-р Іван Рудницький активно співпрацював з УВО та ОУН.

Фірма "Маслосоюз", до розвитку якої за польських часів дуже спричинився Андрій Палій, з приходом німців до Львова почала виробляти свою продукцію під старою маркою. Членами Військової Управи стали два директори — А.Палій і М.Хронов'ят та лікар — д-р Володимир Білозор, котрий почав працювати в "Маслосоюзі" від 1942 року.

ВУ мала своїх уповноважених у дистрикті Галичина: окружних — 17, повітових — 33. Мала своє представництво і у Варшаві — Михайла Поготовка, полковника Армії УНР, якого польська боївка знищила. Згодом було зорганізовано ще Жіночу секцію.

ВУ діяла на основі статуту, її діяльність була цілком підпорядкована Вехтерові, і без його відома нічого не могло статися. Про це дбав, очевидно, Бізанц. Однак відбувалися "подвійні" наради. Офіційні — в присутності Бізанца й німецьких членів та "приватні", без їхньої присутности. Протоколи з нарад списував Михайло Островерха, який згодом став редактором тижневика ВУ "До перемоги". Він також вів неофіційну "Хроніку", про яку згадував інший член ВУ Юрій Крохмалюк: "Коли Бізанц один раз побачив, що пише Островерха, то йому сказав: "Бійся Боже, та якби тебе на тому зловило гестапо, то розстріляло б!". Цей щоденник є чи був в архівах Харкова. У ньому Островерха списував усякі поголоски й події про підпільну діяльність чи про те, про що голосно не дозволялося говорити.

Найуспішнішою акцією ВУ слід уважати вербування добровольців. 3d один місяць зголосилося 80 тисяч. На жаль, вербункова діяльність проводилася як конкуренція до "лісу", тобто до УПА, що в той час розбудовувалася в Галичині. Часами ця конкуренція виходила на грань ворожнечі — зовсім непотрібно. З одного боку, ВУ вважала, що УПА забере молодь, а з другого — що дивізійники при зустрічі з упівцями на рідних землях перейдуть масово до УПА. Згодом виявилося, що ці побоювання не мали підстави. УПА не могла абсорбувати такої великої кількости вояків. Де вояки дивізії зустрічалися з "лісом", там була між ними повна співпраця. Прикладом можуть послужити 4-й та 5-й полки, які вишколювала німецька порядкова поліція (Ordnungspolizei) і котрих перед включенням до дивізії просто з вишкільного табору було піс-лано проти більшовицьких партизанів. Вояки 5-го полку, що опинився в околиці Грубешова й Холма, масово передавали упівцям зброю, ліки й амуніцію, в деяких підрозділах німецькі командири зовсім втратили контроль, і врешті німці їх роззброїли й післали до дивізії. У лютому 1944 року введено у протипарти-занські дії в районі Золочева, Радехова й Збаража 4-й полк. Поодинокі курені відвідали члени ВУ й подали у звітах, що населення дуже радо вітало своїх вояків, а з "лісом" не було жодних непорозумінь. Були навіть бажання голоситися до дивізії. "Наші СС-и є в контакті з "лісом"; "ліс" вдоволений, що в Галичину прийшли СС, і "ліс" за тим, щоб наші СС-и трималися в дисципліні. Виринає таке — чи спитати "ліс": якби була амнестія, чи пішли б вони тоді до Дивізії?" — звітував Хронов'ят на засіданні ВУ 7 березня 1944 року після поїздки до Бродів.

Перед боями і під час битви під Бродами була теж повна співпраця з УПА. Про це пише у своїх споминах майор Гайке.

Після битви багато дивізійників скріпили лави УПА. Обчислюють, що понад три тисячі перейшло до УПА, як було подано під час конференції, присвяченої 50-літтю постання УПА в Києві 1992 року. Не можна в цій цифрі сумніватися, бо голова станиці в Івано-Франківську Володимир Малкош подає, що на 196 членів його станиці 33 були в УПА. Це тільки ті, що вижили до наших днів.Вербувальну акцію було проведено в піднесеному й ентузіястичному тоні, особливо на провінції. Завжди наголошувалося на аналогії дивізії до УСС з першої світової війни, підкреслювалося, що не можна прогайнувати нової нагоди створити свою армію та здобути державу. Ніхто не писав і не говорив, що це таке СС чи "Зброя СС". Перші — очевидно, для прикладу й пропаганди — зголосилися всі члени ВУ і УЦК з Кубійовичем на чолі. Ніхто не пояснював, чому дивізію названо "Галичина", "галицька", а не "українська". Ніхто не знав, де дивізію буде сформовано і як вона виглядатиме. На головну конференцію німецьких чинників, присвячену творенню дивізії, не було запрошено жодного українця.

Щоправда, зголосилося 80 тисяч, до асентерунку признано 53 тисячі, а до асентерунку станула половина зголошених — 42 тисячі. З них було асентеровано 27 тисяч. Багато відкинуто через зріст, бо спочатку приймали тільки ростом 165 см і вищих. Це обмеження згодом змінено й приймано менших, бо виявилося, що серед українців великий відсоток малого й середнього зросту. Покликано 19 тисяч, але ЗО відсотків з них не з'явилося. Із тих 13 тисяч, що з'явилися, 1 500 були фізично нездатні до військової служби, й їх звільнено. З усіх зголошених відносно мало реклямовано — тільки 1 400, хоч довкола реклямацій роблено багато шуму.