ПЕРЕДУМОВИ ТА ГОЛОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ

Розділ І. Передумови виникнення “держави Україна”

1.1. Криза та розпад СССР

Безсумнівною передумовою виникнення нової незалежної держави з назвою “Україна” стала глибока криза совєцького суспільства, фактична поразка, якої завдали СССР та його блокові у “холодній війні” чи, як її називають – “третій світовій війні”, США та їхні союзники. Причини цього дуже різні – від неефективности суспільної організації до неминучого технологічного відставання. Їх сукупність призвела до глибокої ерозії навіть решток комуністичної ідеології, тотального цинізму, який охопив усе – від верхів до низів суспільства.

Розвал СССР був неминучим. Однак перед правлячими елітами та самим народом постала проблема подальшої організації суспільства чи суспільств. Окрім того, партійна номенклатура змушена була замислитися над тим, як втримати владу і контроль над економікою, як змінити форми свого правління, аби зберегти status quo ante.

Для совєцької номенклатури дискусія стосувалася кількох питань:

– чи виходити з кризи через радикальну зміну соціальної організації суспільства (революційний проект);

– чи виходити з кризи через різкі суспільні зміни на кшталт “шокової терапії”;

– чи виходити з кризи шляхом тривалих поступових змін (еволюційний проект);

– чи виходити з кризи окремими реґіонами єдиної країни на кшталт китайського шляху “дві системи, одна країна” (інтеґративний проект),

– чи дезінтеґруватися та виходити з кризи незалежними державами й територіями (дезінтеґративний проект).

Опозиційні антисовєцькі сили, які були не такими вже й численними, складалися з двох головних нуртів: тих, котрі виступали за якнайширшу демократизацію суспільства (умовно назвемо їх “демократами”), і тих, котрі головно боролися за національне визволення народів СССР чи їхню самоідентифікацію, як це було у випадку, скажімо, українців чи росіян (умовно назвемо їх “націоналістами”), хоча погляди цих людей щодо майбутнього політичного устрою вкладалися у весь ідеологічний спектр від демократії до тоталітаризму.

Опозиціонерами щодо планованої трансформації суспільства на той момент були, звичайно ж, комуністичні “ортодокси”, однак тоді вони були фрустровані та не готові ні до ефективної трансформації, ні до ефективного опору змінам.

Ось ті головні політичні сили, котрі якось усвідомлювали потребу та нагальність змін і шукали можливі шляхи трансформації, аби принаймні свого місця у цьому процесі.

М.Горбачов представляв проект еволюційної суспільної та політичної трансформації у рамках єдиної держави (еволюційно-інтеґративний проект).

Натомість лідери національних номенклатур, включно з Б.Єльциним, рвалися до влади та незалежности від центру і представляли проект еволюційної (Л.Кравчук) чи революційної (ранній Б.Єльцин) суспільної трансформації в рамках порівняно чи повністю незалежних територій, де вони б повністю контролювали увесь процес (еволюційно / революційно дезінтеґративні проекти).

“Демократи” намагалися обстоювати утопічні проекти реформування СССР (А.Сахаров) у рамках єдиної держави чи ні (еволюційно / революційно інтеґративні / дезінтеґративні проекти). Вони не наголошували на проблемі дезінтеґрації, більше наполягаючи саме на глибокій демократизації суспільства. Дещо більше уваги приділялося економічній трансформації. Натомість практично не йшлося про адміністративну трансформацію. Таким чином, головною проблемою стала демократизація та економічна реформа, а шляхи оволодіння та утримання влади опинилися поза увагою.