Українські народні обряди пов’язані з рослинами

Вербову лозу традиційно використо¬вували для зведення турлучних будівель, огорож, для виготовлення меблів, коши¬ків та інших ужиткових речей; з вербової деревини здавна робили музичні інстру¬менти.

Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявлення¬ми, гілочки Верби, посвячені в церкві в остан¬ню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену Вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, при¬мовляючи: Будь великий, як верба, а здо¬ровий, як вода, а багатий, як земля. Вига¬няючи вперше худобу на літне пасовище, її обов'язково вдаряли Вербою, щоб уберегти від хвороби та інших напастей.

Освячена Верба зберігалася в хаті й широ¬ко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберег. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину, на Хар¬ківщині запалювали гілочку Верби і обкурю¬вали нею хворих на лихоманку.

Побутувало повір'я, що в хату, де є Верба, не вдарить блискавка. Вважалося також, що Верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо відьмам.

В українському фольклорі Верба — це по¬етичний символ дівчини або заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється зі смутком і жа¬лем:

Висока верба, висока верба

Широкий лист пускає.

Велика любов, тяжка розлука

Серденько зриває.

ГОРОХ в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох, котять¬ся; з ним пов'язували нещастя, біду. Тому в деяких районах хлопці й підлітки, що ходили на Новий рік по хатах, не домі¬шували Горох до хлібних зерен, якими посі¬вали. Молоді жінки уникали їсти його на¬тще, аби не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з Гороху готували як повсякденні, так і ритуальні страви й на¬віть використовували як оберег.ДУБ здавна користується в народі гли¬бокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обря¬дові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині — су¬хий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невели¬ким рівчаком. Довкола такого «Дуба» відбу¬валися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символі¬зував розквіт природи, початок літа.

Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака:

Чом дуб не зелений?

— Лист хмара прибила;

Козак невеселий —

Лихая година.

Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю:

Ой, дуб до берези

Гіллям похилився,