Концепція української державності в Україні історико-політичній науці міжвоєнної доби

Учені-народники, розробляючи свої концепції держав¬ності України, еклектично поєднали і методологічно транс¬формували на український грунт методи пізнання, які використовували народники XIX ст. і М. Драгоманов, со¬ціальну теорію солідарності Е. Дюркгейма та психологічну концепцію В. Вундта (М. Грушевський), ідеї російської філософії природного права, ліберальної політико-правової школи в Україні та західноєвропейські федералістичні теорії правової держави (Р. Лащенко, С. Шелухін).

Досліджуючи психологічні характеристики російського, українського, польського та інших народів Європи, форми державних союзів стосовно різних етапів життя України, вчені-народники обгрунтували теорії федералістичної тра¬диції в Україні і можливість федеральних об'єднань з тими країнами, з якими вона підтримувала історичні зв'яз¬ки, зокрема з Литвою та Білорусією (М. Грушевський), Росією (Р. Лащенко), з чехами, словенцями, сербами, сло¬ваками, хорватами (С. Шелухін). Народники вважали, що федерація у тій чи іншій формі лише сприятиме зміцнен¬ню української державності. Основні підвалини, на яких має будуватися українська державність, — це опора на власні, історично притаманні українському народові цін¬ності — народоправство, демократизм, безкласовість, розу¬міння народу як територіального об'єднання усіх грома¬дян, що проживають в Україні, незалежно від їхньої на¬ціональної, партійної і класової приналежності, віроспо¬відань і мов. Народники вважали, що право народу вза¬галі і кожної окремої людини зокрема є вищим від права держави, обгрунтовували примат інтересів трудового на¬роду в Україні, який, на їхню думку, був єдиним пред¬ставником української нації, домінанту визволення праці від експлуатації капіталу, переважання соціальних інтере¬сів мас над національними.

Орієнтуючись у справі побудови української державності в основному на Наддніпрянську Україну, вчені на¬родницького напряму в своїх концепціях визначали люди¬ну як самостійну самоцільну вартість і звинувачували у відсутності української державності сусідні країни (в ос¬новному Росію і Польщу), доводили, що український виз¬вольний рух, його історія є неповторними, підкреслювали необхідність опори в майбутньому державному будівниц¬тві в Україні на власний політичний досвід і власні тра¬диції. Па їхню думку, найбільш сприятливою формою дер¬жавного правління в - Україні, в силу історичних особливо¬стей і традицій, психологічних характеристик та орієнта¬цій українського народу, має бути президентська або пар¬ламентська республіка.

Представниками консервативного напряму в україн¬ській політичній науці були професори В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський. Дослідження цих уче¬них, які розробляли теорію державності України на осно¬ві історичних екскурсів, бажаючи тим самим довести не¬обхідність саме монархічного ладу для України і обгрун¬тувати його правоправність, оформились у науково завершені концепції вже переважно в еміграції. Українські кон¬серватори практично повністю відходять від методів та ідей учених-народників.

Учені консервативного напряму, розробляючи свої кон¬цепції, методологічно використали і трансформували на український грунт західноєвропейські теорії еліти (Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс). Разом з тим В. Липинський при обгрунтуванні своєї теорії еклектично поєднав ідеї польської консервативної історико-політичної школи (Й. Шуйський, В. Калинка, С. Тарнавський, В. Яворський), німецької політичної історії (Л. фон Ранке), ран¬ні теорії соціального конфлікту (Л. Гумплович, Ф. Оппенгеймер, Г. Ратценгофер), західноєвропейський раціона¬лізм кінця XIX ст. (М. Вебер). Концепція С. Томашівського поєднала в собі, окрім впливів М. Драгоманова, В. Липинського, і Л. фон Ранке, елементи західноєвропейської прагматично -релятивістської філософії (У. Джеме, О. Шпенглер), італійського національного клерикалізму (Г. Ферреро, Д. Мацціні), теорію циклізму (Р. Віппер). На концепції В. Кучабського позначилися ідейні впливи його вчителів В. Липинського і Ф. Мейнеке, а також сві¬тоглядні позиції С. Томащівського, німецьких геополітиків Ф. Рацеля та Р. Челлена.Теоретики української консервативної держави дотри¬мувалися різних поглядів у питаннях, що стосувалися її майбутньої форми правління (обгрунтовували концепції трудової легітимної (В. Липинський), клерикальної (С. Томашівський), мілітарної (В. Кучабський) монар¬хії), геополітичної орієнтації майбутнього державного будівництва (В. Липинський і В. Кучабський вважали, що його доля вирішуватиметься на Наддніпрянщині, С. Томашівський — в Галичині). Незважаючи на ці розходження, учених консервативного напряму об'єднувало те, що всі вони сповідували однакові критерії історичної оцінки (са¬мостійна самоцільна вартість людини, етичні засади гідності і честі, ірраціональні впливи, релігійний етос, українська держава з її конкретною формою правління). Ос¬новні причини втрати Україною своєї державності вони вбачали у внутрішній слабкості самого українського народу, підкреслювали особливу роль провідної верстви — еліти. Слідом за вченими-народниками консерватори вва¬жали, що український рух є неповторний і має спиратися на свій власний політичний досвід, традиції та історію.

Учених консервативного напряму в українській полі¬тичній науці об'єднували три спільні ідеї: 1) критичне ставлення до ліберально-демократичних засад суспільного ладу; 2) визнання домінуючої ролі держави в суспіль¬но-економічному житті; 3) пошуки нових методів організа¬ції державного ладу та суспільних відносин, що спирали¬ся б на представництво усіх класів. Визначаючи націю як територіальне згуртування усіх громадян (незалежно від їхньої національності), які проживають на території Ук¬раїни, навколо ідеї української державності, вчені-консерватори будували свої концепції на основі дослідження історії монархічних традицій у Галицько-Володимирській (С. Томашівський), козацько-гетьманській (В. Липинський), українських державах 1917—1920 pp. (В. Кучаб-ський), аналізували причину утворення і занепаду аристо¬кратичного ладу в різні періоди української історії. На їхню думку, вирішення усіх державотворчих питань для України можливе лише за умови створення суверенної не¬залежної держави, де єдиною спільною ознакою для лю¬дей різного національного походження, різних релігій і мов стане державна приналежність до України.