Особливості менеджменту сільського зеленого туризму
Для окремого власника агрооселі цільова програма-мінімум — це спосіб вижити, втриматися "на плаву" (ціль отримання мінімально необхідного прибутку). Натомість для громадського об'єднання власників агроосель, районної й обласної влади пріоритетною є досягнення цільової програми-максимум — ринкова експансія місцевого агротуристичного господарства з максималізацією: а) прибутку; б) споживчого рейтингу (популярності); в) позаконкурентного статус-кво.
На всіх етапах життєвого циклу треба адекватно оцінювати досягнутий ефект стратегічного росту сільського туризму. Кількісно його можна виміряти за такою формулою:
де Ді— дохід, отриманий у поточному сезоні; Дсер — середній дохід за минулі сезони; Пі — обсяг продажу в поточному сезоні; Псер — середній обсяг продажу за минулі сезони.
Після ретельного вивчення цілей і ринкових можливостей менеджменту переходять до тактичного виконання довготермінової стратегії.
Менеджмент туризму передбачає потенційні вигоди для сільських районів. Туризм виступає важливим джерелом робочих місць для сільських громад, особливо для тих, які знаходяться в демо- чи агродепресивних та економічно відсталих районах. Оскільки робочі місця в агро-туристичному сервісі здебільшого не вимагають особливих навиків та високої кваліфікації, місцеві мешканці з початковими навичками здатні до праці в цьому секторі як прислуга, виробники продовольства для туристів, екскурсоводи, провідники, майстри кустарних промислів.
Сільський туризм за умови ефективного менеджменту здатний реально поліпшити якість життя у сільській місцевості. Зокрема, сільський туризм може виступати як основне (важливе) джерело надходження до місцевих бюджетів, а ці доходи через бюджет, відповідно, перерозподілятися на підтримання медобслуговування населення, освіту, культуру, збереження навколишнього середовища.
Сільський туризм здатний підтримувати місцеву культуру в сільських районах, заохочуючи місцеві громади до відновлення місцевих і регіональних історичних пам'яток (з метою покращення їх атракційності, а відтак, більшої популярності серед туристів і росту обсягів туристичної відвідуваності місцевості).
Дуже важливо, щоб характеристики та якості, якими володіє певна місцевість і які приваблюють туристів, згодом не зникли внаслідок надлишкового розвитку туризму.
Одне з ключових завдань менеджменту сільського туризму полягає у розробці механізмів збалансування вигід від зеленого туризму та потенційних негативних ефектів.
Адже робочі місця в агротуризмі часто низькооплачувані і мають чітко виражений сезонний характер. Таким чином, існують проблеми сезонної зайнятості працездатного населення регіону й відсутності мотивації до якісного сервісу через невисокі зарплати.
Ще одним вагомим негативним ефектом екоагротуризму (який уже відчули на собі корінні мешканці Славська, Яремчі, Східниці, Сваляви тощо) є зростання вартості землі в населених пунктах зі статусом курортних. Непомірно зростають і ціни на нерухомість, через що виникає фінансовий бар'єр для місцевого населення, і "монополію" на агротуристичне підприємництво в цих населених пунктах отримують "міські" компанії та фізичні особи, які володіють набагато вищими фінансовими ресурсами. Крім конкурентного витіснення місцевого агротурвиробника з його рідного села, помітним стає ще й ефект неприязного ставлення пересічного місцевого населення до розкішних 3—4-зіркових агро-пансіонів, розбудованих на територіях їхніх селищних рад заїжджими комерсантами.
До інших побічних негативних ефектів сільського зеленого туризму відносимо:•Деякі місцеві громади чи органи місцевого управління можуть переоцінити можливості сільського зеленого туризму для перспективного соціально-економічного розвитку їхніх територій. Вбачаючи у сільському туризмі панацею від усіх негараздів, таким чином легко помилитися й через необґрунтований перерозподіл місцевих ресурсів занапастити традиційні галузі господарювання цих територій, які приносять хай не такі значні, проте стабільні соціальні блага (зайнятість населення, товарна продукція, прибутки-податки тощо).
•Погіршення якості навколишнього природного середовища через зростання площинного антропогенного тиску на природні комплекси і відсутність в Україні механізмів його жорсткого регламентування й контролю.