Стан, проблеми і перспективи розвитку української туристичної індустрії

Відсутність у 1989—1993 рр. структур і важелів державного регу¬лювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складо¬вих частин інфраструктури галузі, розпаду соціальне орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено си¬стему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвід¬чених кадрів. Якщо в середині 80-х рр. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. — лише близько 120 тис. Разом з тим 10 млн українських громадян виїжджало за кордон переваж¬но за так званими «шоп-турами». Внаслідок цього в 1989—1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного ту¬ризму.

Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постано¬вою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загально¬державної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчиз¬няного туризму з глибокої кризи.Відродження туризму здійснювалось на чіткій, планомірній і систем¬ній основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку націо¬нального туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, ство¬рення та зміцнення нормативної бази туризму.

Згідно з Указом Президента України «Про Державний комітет моло¬діжної політики, спорту і туризму» від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державно¬го комітету України по туризму.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про туризм» Кабінет Мі¬ністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 «Про Національну раду по туризму» і затвердив положення про неї.

Основними завданнями Національної ради по туризму є:

— координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських дер¬жавних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національ¬ної культури та економіки;

— розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку внутріш¬нього та міжнародного туризму, розроблення і запровадження системи управління галуззю туризму;

— розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.

Сприятимуть розвитку туризму в Україні й Укази Президента Украї¬ни: від 28 вересня 1996 р. № 880/96 «Про Фонд «Намисто Славутича»; від 21 вересня 1998 р. № 1047/98 «Про День туризму», який відзнача¬ється в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. № 973/99 «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року»; від 14.12.2001 р. № 1213/2001 «Про заходи щодо за¬безпечення реалізації державної політики у галузі туризму», а також Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лю¬того 2000 р. № 276а/2000 «Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 — 2004 роки», постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 728 «Про заходи подальшого розвитку туризму».

4. Активізація міжнародної туристської діяльності України

як складової зовнішньоекономічної діяльності

З метою підвищення ефективності туристської галузі України, поліп¬шення просування національного туристського продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами турист¬ського потенціалу, залучення туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристському співтоваристві, інтеграції нашої країни в європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристських ресурсів, розбудо¬ви інфраструктури, залучення до світового інформаційного простору,