Суверенітет української держави, загальні ознаки

РОЗДІЛ ІІІ

Міжнародне визнання незалежної України

Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання нової держави. Першою 2 грудня 91 р. незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня прем'єр-міністр Канади Братан Малрупі заявив, що Канада визнає Україну, як незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних відносин. Наступного дня підписано протокол про встановлення міжнародних відносин між Україною та Угорською республікою і розпочало роботу перше в Україні посольство.4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня - Росія і Болгарія. Серед західноєвропейських країн першими були Швеція (19 грудня) і Норвегія (24 грудня). 25 грудня Вашінгтон визнав незалежність України. Того ж дня це зробили Мексіка, Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразілія (26 грудня), КНР (27 грудня), Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія (31 грудня). Загалом протягом першого місяця після референдуму Україну визнало 57 держав світу, а на початок березня 1992 р. - 104. Водночас 47 з них встановили з республікою повномасштабні дипломатичні відносини.

Протягом першого року існування незалежної України її державну самостійність визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини було встановлено у повному обсязі з 110 з них, а 40 держав відкрили свої представництва у Києві.

26 лютого 1992 р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в Європу, коли в столиці Фінляндії Президент Кравчук підписав Гельсінський заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну й рівноправну міждержавну політику. Одним з найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів.

Серед перших зовнішньо-економічних заяв незалежна Україна проголосила відмову від війни як засобу розв'язання міждержавних спорів. Вона декларувала також, що не вважає жодного народу своїм ворогом і не має територіальних претензій до інших держав. За ініціативою української дипломатії 20 березня 1992 р. було підписано Декларацію про незастосування сили або погрози силою у стосунках між країнами - учасниками СНД.

В «Основних напрямах зовнішньої політики України», схвалених Верховною Радою липні 1993 р. підкреслювалося, що перспективною метою української зовнішньої політики членство України в Європейських співтовариствах, а також інших загальноєвропейських структурах. Однак у перші роки незалежності пріоритетними залишалися відносини з державами, що виникли після розпаду СРСР, насамперед із Росією.

Іншою проблемою, яка зачіпала інтереси не тільки України і Росії, а й усього світу, було питання про ядерну зброю, розміщену на території України. Йшлося про 15% ядерного потенціалу колишнього СРСР: 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та близько 3 тис. Одиниць тактичної ядерної зброї, які потенційно перетворювали Україну на третю після США та Росії військову потугу світу, з арсеналом більшим ніж у Великобританії, Франції та Китаю разом узятих.

Україна ще в Декларації про суверенітет 1990 р. проголосила свій намір стати без'ядерною державою. Це було підтверджено і після проголошення незалежності.[19]

Розбудова Української незалежної держави, створення її розгалуженої правової системи - складний і тривалий процес, який вимагає великого напруження та зусиль з боку як державних структур, так і громадськості. Уже багато зроблено. Зрушено з місця і розпочато здійснення економічних реформ. Чималими є здобутки у сфері утвердження демократії. Україна стала повноправним членом світового співтовариства. Найважливішим кроком у майбутнє є входження її до Ради Європи. В той же час в процесі державно-правового будівництва існує чимало проблем. Виникали ускладнення у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади. Не менш проблемним виявилось й питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що істотно відбилося на темпах формування правової держави. Відчувалася нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади за реалізацією чинного законодавства.

Велику роль в розбудові Української правової держави повинна відіграти нова Конституція, яка була прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Ця історична подія посідає одне з головних місць у новітній історії України, яка віднині міцно стоятиме на грунті демократії і парламентаризму на фундаменті власної Конституції.[20]

Висновок