Суверенітет української держави, загальні ознаки

Враховуючи ситуацію, що склалася. Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і виконавчої влади - з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України»[13]. Цей договір набрав чинності з моменту підписання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 червня 1995 р. В ст. 61 договору йшлося, що він діє до прийняття нової Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнані чинними лише в частині, що узгоджується із зазначеним договором. Таким чином. Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію і діяльність державного апарату України в період дії цього акта.

Отже, процес створення державного апарату незалежної України є складним і тривалим. Багато проблем у цій справі вирішує нова Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р.

Проголошення незалежності України відкрило реальну можливість створення розгалуженої законодавчої системи. У реформуванні законодавства намітилися три основні напрямки. По-перше, здійснювався і здійснюється процес змін і пристосування чинних правових норм 60-70-х років до ринкової економіки і плюралістичної демократії. По-друге, приймалися і приймаються нові правові акти, також покликані забезпечити їх функціонування. По-третє, в Україні активно проводиться робота по підготовці проектів нових кодексів. Реформуванню піддано усі галузі права.У період, що розглядається, одним з найважливіших правових актів у галузі цивільного права залишається Цивільний кодекс України, затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. Але до нього останнім часом внесені зміни і доповнення відповідно до нового цивільного законодавства України, в тому числі законами України від 7 лютого 1991 р. «Про власність», від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу», від 4 лютого 1994 р, «Про авторське право і суміжні права», від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» та Інші. 11 липня 1995 р. Верховна Рада внесла істотні зміни до ст. 71 ЦК України, яка визначала загальні строки позовної давності (для громадян - 3 роки, для юридичних осіб - 1 рік). Тепер загальний строк позовної давності встановлений тривалістю 3 роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава. Оновлення ЦК України дає можливість пристосувати його для регламентації майнових відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні. У 1993 р. був прийнятий Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевими нормами містяться цивільно-правові норми, в тому числі про страхування цивільної відповідальності повітряного перевізника. Цивільно-правові норми містяться також в окремих указах Президента України, зокрема указ «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів». Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграли декрети і постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, декрет від 31 грудня 1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається». У сфері цивільного законодавства діє чимало відомчих нормативних актів, деякі з них прийняті останнім часом. Елементами системи цивільного законодавства є також примірні статути кооперативних і громадських організацій, схвалені органами державного управління або прийняті вищими органами кооперативних та інших структур[14].

Триває розвиток законодавства про підприємництво. Правове регулювання в сфері бізнесу здійснювалось шляхом застосування норм у таких найважливіших актах, як закони України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства», від 22 квітня 1993 р. «Про аудиторську діяльність», від 14 жовтня 1992 р. «Про банкрутство» та ін.[15]

Не залишилось без змін й трудове законодавство. Тут чимало зроблено в галузі захисту трудових прав працівників. Так, були прийняті закони від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці», від 16 грудня 1993 р. «Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». 23 червня 1993 р. Кабінет Міністрів України затвердив Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків[16]. Законом від 19 грудня 1993 р. до Кодексу законів про працю України були внесені зміни і доповнення, які стосувалися охорони праці. Одержав подальший розвиток Інститут контракту. У березні 1993 р. Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок укладення контрактів керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності, при наймі на роботу, а 19 березня 1994 р,- Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівника[17].

Певні зрушення сталися і в аграрному законодавстві України, Зокрема були прийняті закони від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» і від 20 грудня 1992 р, «Про селянське (фермерське) господарство»[18].

Дещо було зроблено й в законодавстві про соціальне забезпечення. Були прийняті закони України, які визначали статус ветеранів війни, громадян, які постраждали в результаті чорнобильської катастрофи, Закон від 21 листопада 1992 р «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та ін.