Суверенітет української держави, загальні ознаки

Державний суверенітет - верховенство державної влади у своїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері. В Декларації від 16 липня 90 р. Україна проголосила державний суверенітет, який характеризується як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади у межах національної території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Джерелом такого суверенітету і незалежності є воля народу, виражена населенням на референдумі 1 грудня 1991 р. За незалежність проголосували - 90,32 відсотки голосуючих (близько 29 млн. чол.). Суверенітет полягає у ефективному функціонуванні органів держави - законодавчих, виконавчих, судових, а також у правовій системі. Реалізуючи суверенні права, Україна зміцнює триєдину владу. В цьому плані слід розглядати введення поста президента і обрання цієї вищої службової особи шляхом свенародного голосування. Важливе значення має також введення посад і призначення представників президента України, формування місцевої державної адміністрації. Вироблена концепція судово-правової реформи, яка реалізується вже у законодавчих актах і на практиці.

Національний суверенітет - повновладдя нації, її політична свобода, реальна можливість визначити характер свого національного життя. Для колишнього Союзу РСР, який об'єднував 53 національно-територіальні державні утворення , даний суверенітет набув особливого значення. Важливим він є також для України, де проживає 110 національностей.

Народний суверенітет - повновладдя народу, володіння ним соціально-економічними і політичними засобами, які забезпечують участь громадян в управлінні суспільством і державою. Народ України реалізує суверенітет через обрані демократичним шляхом ради народних депутатів, президента, а також безпосередньо через референдуми. Здійснюється він й через різні громадські організації та формування. Головним виразником суверенітету народу є держава, яка поставила за мету формування правового, демократичного суспільства.Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова «Українська Радянська Соціалістична Республіка» і «Українська РСР» були змінені на споконвічну назву нашої держави - «Україна». В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу.

Проголошення України незалежною державою обумовило настійну необхідність визначити правовий статус її населення. Він регулювався Конституцією, а також Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. та прийнятими відповідно до них іншими законодавчими актами. Ці правові акти передбачали, які особи визнаються громадянами України; порядок набуття українського громадянства; внаслідок яких юридичних фактів може бути втрачено українське громадянство; як визначається громадянство дітей при зміні громадянства батьків і при усиновленні; які органи держави є правомочними вирішувати питання громадянства і порядок його оформлення; як виконуються рішення з питань громадянства і порядок їх оскарження.

Незалежність України відкрила широкі можливості для створення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системи управління.

Доцільно розглянути окремі правові принципи, закріплені у Декларації та Акті і розвинуті в інших законодавчих актах. У Декларації, зокрема, визначається необхідність побудови правової держави. Називатись правовою може тільки та держава, яка точно додержується принципів:

верховенство закону щодо інших правових актів і у суспільному житті;

зв'язок законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;

непорушність свободи особи, її прав та законних інтересів, честі і гідності, їх охорона і гарантування ;

взаємна відповідальність держави і особи ;

ефективність контролю за здійсненням законів та інших нормативних актів.