ПРОБЛЕМА “БАТЬКИ І ДІТИ” З ТОЧКИ ЗОРУ СОЦІОЛОГІЇ

Однак взаємини старшокласників з родителями часто обтяжені конфліктами і їхнє взаєморозуміння залишає бажати кращого.

«Мені вже 17 років, а з мамою ми ще жодного разу не говорили по душах... Я б навіть розповіла усе, що мене хвилює, будь-якій іншій жінці».

«Увечері батьки тільки встигають запитати: «Як справи в школі?» А нам на це питання набридло відповідати і здається, що батьків більше нічого не цікавить... Ми часто тому не розуміємо батьків, а батьки нас...»

І таких листів безліч.

При дослідженні юнацької дружби було спеціально зафіксоване, як оцінюють школярі з 7 по 11 клас рівень розуміння з боку батьків, легкість спілкування і власну відвертість з ними. Виявилося, що по всіх цих показниках батьки уступають друзям - одноліткам опитаних і що ступінь психологічної близькості з родителями різко знижується з 7 до 9 класу.

Причина цього корениться насамперед у психології дорослих, батьків, що не бажають зауважувати зміна внутрішнього світу підлітка і юнаки.

Міркуючи абстрактно, гарні батьки знають про свою дитину значно більше , ніж хто б ні було інший, навіть більше, ніж він сам. Адже батьки спостерігають изо дня в день протягом усього його життя. Але зміни, що відбуваються з підлітком, часто відбуваються занадто швидко для батьківського ока. Дитина виросла , змінився, а люблячі батьки усе ще бачать його таким, якої він бал кілька років назад, причому власна думка здається їм непогрішним. «Головне лихо з родителями - те, що вони знали нас, коли ми були маленькими», - помітив 15 - літній хлопчик.

Зрозуміти іншої людини можна тільки за умови поваги до нього, прийнявши його як деяку автономну реальність. Найпоширеніша (і зовсім справедлива!) скарга юнаків і дівчин : «Вони мене не слухають!» Поспіх, невміння і небажання вислухати , зрозуміти те, що відбувається в складному юнацькому світі, постаратися глянути на проблему очима чи сина дочки, самовдоволена впевненість у непогрішності свого життєвого досвіду - от що в першу чергу створює психологічний бар'єр між родителями і зростаючими дітьми.Співробітники Інституту психології АПН опитали 164 старшокласника щодо їхньої потреби в різних видах спілкування і реальних взаємин з різними партнерами. Спілкування з дорослими, включаючи батьків, виявилося набагато більш формальним і регламентованої , чим спілкування з однолітками. Воно викликає в юнаків гостру незадоволеність.

Регламентоване спілкування Нерегламентоване спілкування

Партнери

потреба реальне потреба реальне

в ньому спілкування в ньому спілкування

Батьки і близькі родинне-

ники 4,7 70,8 66,6 29,2

Учителя 8,3 95,7 10,9 4,3

Інші дорослі 2,6 98,6 6,5 1,4

Близькі друг - однолітки 0 0 68,2 56,2

Інші однолітки 4,6 68,4 24,3 31,6

Як видно з таблиці, потреба в неформальному спілкуванні з родителями задовольняється менше ніж наполовину. У ході додаткового інтерв'ю з'ясувалося, що спілкуванням з матір'ю задоволені тільки 31,1 відсотка, а з батьком - всего 9,1 відсотка опитаних. Але ж цей вид спілкування психологічно дуже важливий. Серед школярів, що мають довірчі відносини з родителями, стійкою самооцінкою володіють 79,1 відсотка опитаних , а серед тих, у кого спілкування з родителями жорстко регламентовано, - тільки 25 відсотків. Неадекватну самооцінку в першій групі мають 8,3 відсотки , а в другий - 87,9 відсотка обстежених.