ПРОБЛЕМА “БАТЬКИ І ДІТИ” З ТОЧКИ ЗОРУ СОЦІОЛОГІЇ

-Як тільки разом зберуться, чи так вцепляются друг у друга через кожен дріб'язок, чи мовчать! - утомилося поскаржилася Ольга Вікторівна . - Просто трагедія!

Ще не трагедія. Нічого безнадійно непоправного не відбулося. Але відбутися може, якщо труднообъяснимые сімейні негаразди приведуть до повного роз'єднання тих, хто недавно був зв'язаний, здавалося , нерозривно.

Буває і так: син іде з будинку. І спустя роки зріла самостійна людина намагається, як може, уникати спілкування з батьком, А батько, уже старий, так і живе з почуттям образи і здивування: за що?

-За що? - запитала і я.

Син знизав плечима.

Не зійшлися характерами і поглядами!

У дорослих людей характер і погляди, природно, мають відому стабільність, що неминуче виявляється й у відносинах з дітьми.

-Поваги треба спочатку заслужити! - вагомо сказав Олексій Петрович. - А Санька його ще не заслужив!

-Так хто його принижує?! И в думках немає! - сердиться Олексій Петрович.

А Саня, йдучи по вулиці, згадує:-У мене Гришка з Леною сиділи , а батько прийшов у кімнату і почав: «Подивитеся, хлопці, на його патлы! На кого він схожий! Опудало якесь! Хоч би ви його присоромили і зводили в перукарню!! Ходити в такому виді - неповага до суспільства!»

-Адже для його ж блага говорю! Йому добра хочу! - продовжував Олексій Петрович. -Хіба справа в тоні? Невже заковика в тім, що форма не подобається?

І в цьому теж. Але, звичайно ж , не тільки в цьому. Щоденна опіка, дозволена і неминуча в дитинстві, давить важким, що стискує вантажем на той, хто відчув себе дорослим, навіть якщо йому тільки здається, що він дорослий. Вона насторожує: перевіряють кожен мій крок - не довіряють; намагаються надто допомагати - сумніваються в моїх силах; повчають без кінця - не вважають здатним до самостійності. Юнацька запальність завжди знаходить крайні визначення.

Ми^-те знаємо, як несправедливі ці висновки. Але звичка до визначеного стилю відносин з дітьми, чи небажання невміння відмовитися від її може зробити погану послугу.

Непохитність? Так, якщо мова йде про головний: про порядність, про чесність, про відношення до праці. Терпимість у дріб'язках? Обов'язково, якщо в них якось розкривається індивідуальність підлітка. От хоч, приміром, Санькины «патлы». Допустимо, що батька жолобить зачіска сина. У нього в розпорядженні багато засобів: порадити підстригтися, посміятися в сімейному колі над «диким» видом. Будь ласка! Але схопити за цей чуб і обкраяти його чи демонстративно осоромлювати сина в присутності товаришів - це вже прийом заборонений.

Ми намагаємося зрозуміти до кінця наших дітей. Велике щастя, коли це вдається. А якщо не вдається, часом необхідно їм просто повірити.

З ростом дітей ростуть і батьки, саме так, не старіють, а ростуть. У всякому разі повинні рости, щоб бути на висоті на той час , коли в хлопців починає відбуватися переоцінка цінностей.

«Ти жадаєш від мене, а який ти сам?» Авторитет батьківської влади кінчається. Тепер буде діяти авторитет людської особистості. Тільки він. Виходить, наступила пора, коли щось у відносинах приходиться перешикувати. І самому перешикується. Так буває завжди, і не можна, щоб це змушувало врасплох.

Ті ж труднощі , що і батьки , переживають учителя. Як уже говорилося, робота вчителя в порівнянні з патріархальним минулим помітно ускладнилася, причому особливо важко мати справа зі старшокласниками. І не тому, що хлопці чи вчителі стали гірше, а тому , що пропоновані до тих і іншим вимоги стали більш суперечливими.