ПРОБЛЕМА “БАТЬКИ І ДІТИ” З ТОЧКИ ЗОРУ СОЦІОЛОГІЇ

«Нам уже 16, - розповідала десятикласниця, - і на табличку в кас кінотеатрів « Діти до 16 років не допускаються» ми дивимося з глузливою посмішкою. Отже , в адміністрації кінотеатрів ми одержали повне визнання. А в школі? Як не дивно, у школі нас багато в чому вважають дітьми... Один раз один з викладачів сказав мені : «От скінчиш школу, і тоді тобі прийдеться здобувати власні думки». Смішно!»

Щоб переборювати стереотипи власного мислення, учитель повинний знати специфічні небезпеки і шкідливості своєї професії. Американський соціолог У. Уоллер у роботі « Що навчання робить із учителем» (1932) описав деякі з цих вредностей. Багатьох вчителів і поза школою відрізняє настирливо-дидактична, повчаюча манера тримати себе. Звичка спрощувати складні речі, щоб зробити їх доступними дітям, сприяє розвитку негнучкого, прямолінійного мислення, виробляє схильність бачити світ у спрощеному, чорно-білому варіанті, а звичка постійно тримати себе в руках утрудняє емоційне самовираження.

Положення вчителя - це постійна проба, іспит владою. Справа не тільки в суб'єктивізмі й особистій упередженості в оцінках і відношенні до учнів. У бюрократично організованій системі утворення вчитель є насамперед державним що служить, чиновником. Його головна задача - не допускати яких-небудь подій і відхилень від офіційно прийнятих думок.

Юнацький вік - не фаза «підготовки до життя» , а надзвичайно важливий, що володіє самостійної, абсолютною цінністю етап життєвого шляху. Чи будуть юнацькі роки щасливими і творчими чи ж залишаться в пам'яті сьогоднішнього школяра як заповнені дрібними конфліктами, сумовитою зубрінням і нудьгою, - багато в чому залежить від атмосфери, що панує в школі, від його власних відносин із учителями

«Для хлопців ідея не відділена від особистості. Те, що говорить улюблений учитель, сприймається зовсім по-іншому, чим те, що говорить зневажуваний ними, далекий їм людина», - писала Н.К. Крупская. Але улюбленим учителем може бути только вчитель люблячий.

Між батьками і дітьми височіти стіна

боязкості, сорому, нерозуміння, ураженої

ніжності. Щоб ця стіна не виросла,

вимагаються зусилля ,на які еле хвата-

ет людського життя ,Але діти народяться

в нас у ту пору ,коли ми ще переповнені

собою ,сжигаемы честолюбством і від дітей

просимо не стільки довіри ,скільки спокою.

Батьків відокремлюють від дітей їхні власні

пристрасті .Якщо ти пам'ятаєш про свої гріхи,

у чому ти смієш дорікати свого сина?

Одна З головних особливостей підліткового і раннього юнацького віку - зміна значимих облич і перебудова взаємин з дорослими.

"Ми і дорослі" - постійна тема підліткової і юнацької рефлексії .Звичайно, вікове "Ми" існують і в дитини. Але дитина приймає розходження двох світів - дитячого і дорослого - і те, що відносини між ними нерівноправні, як щось безперечне, саме собою що розуміється. Підлітки коштують десь "посередине", і ця проміжність положення визначає багато властивостей їхньої психології, включаючи і самосвідомість.

Французькі психологи (Б. Заззо, 1969 ) запитували дітей від 5 до 14 років, чи вважають вони себе "маленькими", "великими" чи "середніми" ( не по росту, а за віком); при цьому з'ясувалася еволюція самих еталонів "росту". Дошкільники часто порівнюють себе з молодшими і тому затверджують, що вони "великі". Шкільний вік дає дитині готовий кількісний еталон порівняння - перехід із класу в клас; більшість дітей вважають себе "середніми", з відхиленнями переважно убік " великого ".З 11 до 12 років крапка відліку міняється; її еталоном усі частіше ставати дорослий, "рости" - значить ставати дорослим.