Мотиви лірики Олександра Олеся

"Ти, наче зрадник, кинув пас

І щастя власного пішов шукать в простори

В такий страшний, проклятий час"

Ідея повернутися в Україну не раз опановувала митцем, але здоровий Зд перемагав. Уже з підтексту вірша "Журавлі" добре видно, що чекало вишніх емігрантів в Україні:

Летять, курличуть журавлі,

Летять до рідної землі...

Що їх чекає? Чи ЧК?..

І вже пряме застереження вчувається в наступній строфі:

Летіть, курличте в небесах,

Але затямте добре шлях!

О Боже, Боже, пощасти

Назад хоч декому втекти.

Емігруючи в роки громадянської війни, Олександр Олесь, звісно, не міг і подумати, що це назавжди. Ось чому в поезії "Невже прийти, вклонитись і сказати" з'являється образ тернового вінка - вічної муки без України. До останніх своїх днів поет жалів, що виїхав з рідного краю, не міг собі простити еміграції. У вірші "Коли б я знав, що розлучусь з тобою" він писав:

Ні! Не пішов би я з ганьбою

Шукать ганьби на чужині...

На хрест?! Однаково мені!

Незважаючи на ноти смутку й печалі, патріотична лірика Олександра Олеся не є песимістичною. Головний мотив настрою поета добре переданий через віру матері-патріотки в кращий час, коли син продовжить справу батька і виборе Україні державність:

Хліба нам нетреба: Виростай, мій сину,

Нагодують мрії Будь міцний, як криця.

Про казки минулі, Виростеш - скажу я -

Про майбутні дії. Де лежить рушниця

("Не сумуй, дитино")

Громадянська лірика Олеся розроблена в основному в трьох ракурсах: заклики до боротьби, тема рідної мови, голод в двадцятих роках. До першої групи належать вірші "Везли їх, зранених", "Замовкніть всі: великий час прийшов". Друга представлена віршами "Рідна мова в рідній школі", "В землі віки лежала мова". Актуально і в наш час звучать рядки: