Михайло Стельмах

1939 року Михайла Стельмаха призвано до лав Червоної Армії. В армії поет продовжує напружено й наполегливо удосконалювати свою поетичну майстерність. Радісною, хвилюючою подією в житті письменника був вихід у світ 1941 року його першої збірки поезій «Доб­рий ранок». Та радість невдовзі потьмарилася страшним всенародним горем — війна!... Рядовим воїном-гармашем пішов Михайло Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Бої. Тяжкі, страхітливі, незнані досі... На межі російсь­кої і білоруської землі — між Великими Луками і Невелем — гармаша Стельмаха було контужено і поранено. Госпіталь. Лікування. Тяжке поранення надовго прикувало поета до ліжка. Але й тут він не випускав із рук пера. Переборюючи біль рани, чуючи стогін і бачачи муки друзів-фронтовиків, що лежали поруч на ліжках, пошмато­вані лютими боями, поет пише вірші, нариси, оповідан­ня — мовою художніх образів передає недавно пережиті жахи війни, героїзм побратимів-воїнів, мужність рідного народу в смертельному поєдинку з підступним ворогом. Безмежна любов до рідної землі ще сильнішим полум'ям палає в серці пораненого воїна. В одному з віршів він пише:

В крові із мертвими лежав,

Карався, мучився, вмирав,

А вірив: стрінуся з тобою,

Моя любов, мій рідний краю,

Де сонце з хмарами в двобої,

А матір воїна чекає! (V, 86).Фронтова лірика Михайла Стельмаха сповнена гірко­го болю, зненависті до звірів-ворогів, ніжного і теплого синівського почуття до рідного народу, до України, що стогнала в ярмі окупації. Перед очима вразливого воїна, наче в калейдоскопі, зринали одна за одною картини жа­хів війни, смерті побратимів-бійців, руїни і пожежі, на сплюндрованій рідній землі. Багато хвилюючих, щирих поезій присвятив він своїм друзям, що навіки залишились лежати у фронтових могилах, розкиданих по шляхах вій­ни, посивілим матерям, дітям-сиротам, удовам. Бої, кров, смерть, пожежі і руїни — такі картини малює поет у своїх творах цього часу. Та саме життя його — це вже не те передвоєнне райдужне армійське життя, а страхіття і пекло нечуваної в історії людства битви. В одному з вір­шів, під яким стоїть дата 1942, поет пише (добре б учи­телеві знати напам'ять цей вірш і в час розповіді біогра­фії М. Стельмаха не читати, а проникливе, притишено і в зажурі продекламувати):

Життя моє — ідуть бійці суворі,

І чуєш дзвін натруджених сердець.

Вночі прострелені зринають зорі,

В полях вмира поранений боєць.

Береш його гвинтівку серед поля,

Що пахне ще і потом, і теплом. ,

А на могилі вже печалиться тополя

І тужить колос вистиглим зерном.

Життя моє — атаки і походи,

На всіх шляхах гарматний ярий грім,

І піднялись в Дніпрі червоні води,