Михайло Стельмах

Може, тим без пісні я не можу

Працювати, жити навіть дня,

Що округ земля моя хороша,

А на ній – моя рідня.

Михайло Стельмах

Десь у другій половині тридцятих років відомий письменник Яків Качура одного разу привів до Максима Ри­льського молоденького вчителя, «що дуже мало говорив і весь час червонів». Максим Тадейович про це згадує так: «Він сором'язливо показав мені свої вірші, од яких так і повіяло свіжим і своєрідним талантом, а також великий зошит власноручних записів пісень — тексти з нотами. Я довідався, що вчитель той бере найдіяльнішу участь в громадському житті села і разом з тим устигає дуже ба­гато читати. Зимою, в мороз, у метелицю, пішки за кіль­ка десятків кілометрів ходив він із села до Києва в біблі­отеку...»

Це й був Михайло Стельмах, який завдяки невтомній праці над собою, завдяки невситимій жадобі до знань згодом стає видатним письменником, одним з найвизначніших сучасних майстрів художнього слова...

Народився Михайло Панасович Стельмах 24 трав­ня 1912 року в селі Дяківцях Літинського повіту на Він­ниччині в бідняцькій сім'ї. Тут, серед мальовничої приро­ди Прибужжя, в рідному селі минали його дитячі і юнаць­кі роки, тут відкрилася йому поетична краса природи, таємниці людського життя, тут почав він ходити в школу, жадібно вбирати премудрості наук...

Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в дитячому серденьку лю­бов до навколишньої природи. Вона навчила маленького Михайлика милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом, подовгу вслухатися в «бентежні зву­ки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високо­го піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись вес­ною з далекого вирію. Під впливом матері хлопчик навчився розпізнавати маковий цвіт і духмяний любисток, осінній гороб і калину; мати йому вперше показала, як у розквітлому соняшнику ночує сп’янілий джміль і як плаче від радості дерево, зустрічаючи довгождану весну...

Великий вплив на формування письменницького таланту у малого Михайлика мали також батько, дід Дем'ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого по вулично­му прозивали Бульбою, а особливо бабуся, яку він дуже любив. Казково-поетичний світ дитинства сповнений всьо­го незвичайного, романтичного, дивного. Про все це по­тім, через багато років, чудово розповість письменник Михайло Панасович Стельмах у своїх автобіографічних поемах-повістях «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір». І постануть перед читачем оті незабутні образи простих і добрих, чесних і невтомних у праці трудівників села, се­ред яких пройшли дитячі роки Михайлика.

Дитинство письменника припало на перші пореволюційні роки — тяжкі роки громадянської війни, руїни, го­лоду. На всю сім'ю були одні „чоботи, тож не дивно, що батько мусив нести до школи Михайлика на руках, за­горнувши в свою кирею. Відблиски Жовтневих заграв запам'яталися хлопцеві назавжди, а. з ними і слово ве­лике — Ленін. В одному з своїх ранніх віршів Михайло Стельмах так згадує про своє босоноге дитинство:

Я простий сіроокий хлопчина —

Син своєї нової землі,

На мені галіфе з полотнини,

І мені славно жити в селі.

Тут, за греблею, верби зелені