Михайло Стельмах

Заглядають у душу мені,

Тут у кожній хатині є Ленін,

І тут сонце нанизує дні

На жита, на червону пшеницю,

На гаї і на юність мою,

І тому, як в казкову жар-птицю,

Я закоханий в землю свою!

Багато незабутніх вражень лишилося від дитячих ро­ків. І одне з них — від вистави, яку вперше побачив Михайлик у сільській хаті-читальні. Враження було таке си­льне, що хлопець вирішив і сам написати п'єсу. Немало днів і ночей працював над нею — і таки написав. Звичай­но, це було дитяче, наївне писання. Але отой потяг до по­етичного слова, до мислення образами, потяг у світ чарів­ного слова — то був прояв природного обдарування, та­ланту.

З дитячих років Михайло звик працювати в полі. Він орав і сіяв, жав і косив. Пізніше допомагав батько­ві теслярувати і стельмахувати.

Після закінчення початкової сільської школи Михай­ло Стельмах вступає у школу колгоспної молоді, яку й закінчує у 1928 році, згодом — у Вінницький педагогічний технікум, а там і Вінницький педагогічний Інсти­тут. Інститут він успішно закінчує в 1933 році. Здобувши вищу педагогічну освіту, Михайло Панасович стає учите­лем. Шість років він працює на цій посаді в сільських школах Поділля і Полісся. Перші дві зими вчителює на. рідному Поділлі, а потім переїздить ближче до Киє­ва — в село Літки над Десною.Молодий і повносилий Михайло Стельмах з головою поринає в науку, в скарбницю людських знань. Йому ма­ло того, що здобув у стінах школи, вузу; він хоче знати більше, хоче збагнути суть складних суспільних подій (колективізація, будівництво соціалізму, творча актив­ність мільйонів трудящих). Один з біографів М. Стельма­ха так відтворює цей період у житті майбутнього пись­менника; «Юнакові, сповненому буйної енергії, замало вчителювання. Влітку він працює на полі, на луках. За­коханий в природу, юнак жадібно всотує її таємниці. З часом він досконало вивчив життя птахів і комах, звірів, риб, трав і дерев; Все це — не з книг вичитане, а пізнане з найбільшої книги — природи. Він вслухається у забарвлену чернігівськими діалектизмами розмову літківських селян, як до того вслухався в подільську го­вірку своїх земляків. Він знає мову не з словників, до яких, до речі, ставиться з пошаною, а з уст її творця — народу. Охочий до співів, він пам'ятає тисячі пісень з їх численними варіантами, що живуть від Поділля до Полісся, від Карпат до Слобожанщини?" Пізніше, коли він став письменником... вивчення народної творчості стало його професійним покликанням».

Перші поетичні спроби М. Стельмаха припадають десь на 1936 рік. Тоді та в наступних роках в журналах і га­зетах друкувалися його вірші, де поет славить рідну зем­лю, Комуністичну партію — керманича нашого життя, славить дружбу народів, передає схвильовані особисті пе­реживання, інтимні почуття. Уже в цих творах Стельмаха виразно відчувається струмінь народної поезії як живо­дайний і благодатний грунт, на якому зріє поетичний та­лант молодого лірика. Невичерпне джерело фольклору живить його поетику, наснажує твори мотивами, ідеями ї насамперед — високим патріотичним звучанням. Не ви­падково в одному з віршів поет проголошує:

Може, тим без пісні я не можу

Працювати, жити навіть дня,

Що округ земля моя хороша,

А на ній — моя рідня! (V, 17).

Саме на ці роки припадає знайомство М. Стельмаха з корифеєм української радянської літератури, неперевершеним знавцем рідної мови Максимом Рильським. Знайомство переростало в теплу, щиру дружбу. Про це так проникливо і сердечно розповів згодом М. Рильський у статті «Про молодих письменників». Не без добрих по­рад Максима Тадейовича і його батьківського благосло­вення молодий поет готує першу збірку своїх віршів. Аж тут і слушна нагода — перевірити добротність, зрілість їх на досить вимогливій, кваліфікованій аудиторії — та­ких же, як і він, поетах-початківцях, котрих зібрали в Києві при Спілці письменників на курси-семінар. Ми вже знаємо, яке враження справили ці вірші на уважних і прискіпливих слухачів — всі зійшлися на думці, що в лі­тературу прийшов справжній поет-лірик, талановитий, ви­могливий і безмежно закоханий у рідне слово. «Що ж приваблювало у віршах М. Стельмаха, чим захоплюва­ли вони? Насамперед безмежною душевною щедрістю, вірою в людей і особливою близькістю до них, до їх побу­ту, праці, почувань, закоханістю в природу — квітучу, багатобарвну, надзвичайно конкретну за колоритом, в неповторну красу рідної землі, щирістю, прозорістю ма­люнка. Торжество молодої сили, молодого серця, звер­неного до добра, відчувалося в його енергійних рядках. Бурхлива лірична повінь, і в ній виразно відбитий світ з своїми таємницями, які обов'язково будуть розгадані, з поетичними дивами, просторими обріями...».