Невідомі переклади І.Франка з Й.В. Ґєтє

Як відомо, «Бог і баадера» були надруковані в «Світі» 1882 p., «Наречена з Корінту» тривалий час залиша­лась у рукопису і вперше вийшла друком 1932 р., доля перекладу «Вічного жида» поки що невідома. Про те, що можна розуміти під «Кузнею Прометея», поведемо мову трохи далі.

У 1882 р. Франко видав здійснений ним переклад першої частини «Фауста» Ґете, над яким працював майже десять років. Пізніше, у 1899 р. праця була до­повнена перекладом третьої дії другої частини трагедії, що здобув назву «Гелєна і Фавст». У 1912 р. в одній із львівських газет Франко умістив переклад «Рибака» Ґете (яким продовжено було низку перекладених Франком балад: «Пімста за вбитого», «Бог і баядера», «Наречена з Корінту»). В останні роки життя український поет переклав поему Ґете «Герман і Доротея», що була опублікована уже після смерті перекладача (1917). Як уже зазначено, в багатьох статтях і розвідках, історико-літературних оглядах Франко неодноразово звертався до творчості Ґете; «Фавст» та «ґерман і Доротея» виходили зі спеціальними передмовами українського вченого й перекладача.

Усі досі названі твори читач знайде у 13-му томі Зібранні творів Івана Франка, де вміщено переклади з німецькомовних літератур, а також у т. 3-му (збірка «Із днів моєї молодости»). Варто при цьому бодай кілька слів сказати і про поему «Вічний жид», перекладену Франком. Хоча слідів цього перекладу досі не виявлено, проте, приглядаючись до розвитку Франка як поета, можна з певністю твердити, що знайомство з «Вічним жидом» Ґете, одною з найбільш сміливих поетичних спроб німецького письменника з часів його молодості, тим більше, коли цей твір виступав предметом мовно­го відтворення, відіграло помітну роль у становленні Франкового поетичного стилю, сприяло рішучому набуттю поетичною думкою Франка характеристик динаміки, експресії, посиленої образності. Можна б висловити припущення, що «Вічний жид» Ґете разом із «Царицею Меб» П.Б.Шеллі склали той основний тандем художніх взірців, який став засобом виведення поетичної творчості іще молодого Франка на орбіту справжнього новаторства.

Масив Франкових перекладів з Ґете, що досі пере­бували в полі читацького зору і вміщених, зрештою, у названих уже томах п'ятдесятитомного Зібрання творів, сьогодні маємо щасливу нагоду поповнити перекладами іще чотирьох творів, не знаних ні читачеві, ні фахівцям. Авторові цих рядків, що виступив співупорядником та редактором Додаткового тому оригінальних поетичних творів і перекладів І.Франка, вдалося віднайти нові Франкові переклади у фондах Інституту рукопису Націо­нальної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (фонд І, № 4629). Це переклади фрагменту драми «Пандора» та трьох епіграм німецького поета.

Автограф перекладів складає чотири сторінки (спи­сані з обох боків два аркушики розміром приблизно в половину A4). При цьому на умовно перших трьох сторінках та верхній частині четвертої вміщено фраг­мент із «Пандори», нижче, на умовно четвертій сторінці — три епіграми з Ґете: «Поезія і наука» (твір має нумерацію, а саме: номер 5), «Шкільні теорії» (номер 6) та «На страшнім суді» (номер 7). За орфографією, якої дотримується перекладач, та характером почерку роботу над перекладами можна орієнтовно датувати початком 80-х років.

Автограф має всі ознаки чистового. Очевидно, це мала бути добірка творів Ґете, підготовлювана пере­кладачем до друку в якомусь із видань (чи не журналі «Світ», якщо згадати цитований лист до І.Белея?). По­чаткові сторінки автографа не збереглися. Відтак немає і заголовка перекладу фрагменту драми. Яким він був? Позначаємо його «Пандора» — за ідентифікацією з твором Ґете. При цьому не викликає сумнівів, що перекладач орієнтувався на переклад не всієї драми Ґете, а лише виокремленого з неї, умовно закінченого фрагменту, оскільки на с. 4 рукопису перекладуваний текст урива­ється (на завершенні чергової мовної партії Прометея), а далі відразу під ним іде переклад трьох епіграм.

Епіграми нумеровані як 5, б, 7. Отже, фрагмент із «Пандори» у цій добірці мусив мати номер 4.

Автограф перекладу,

сторінка 4 (НВУВ, IP, 1,4926)Перекладений Франком фрагмент узято із початко­вої частини твору Ґете. Не можемо знати, чи з перших рядків починав Франко свій переклад (з монологу, що його, не знайшовши відради в нічному сні, змучений тугою за минувшиною, проголошує Епіметей). Проте наяву наступна філософічна декламація Ковалів з при­воду своєї роботи, до схід сонця розпочатої, а далі й звернення Прометея до гурту своїх улюбленців, пред­ставників гідного (в його очах) фаху. Вказівкою ковалям з боку Прометея на необхідний до виготовлення виріб та благословенням їх на денний відпочинок перекла­дений Франком фрагмент закінчується.

Звернімось відтак до Франкового листа, адресо­ваного І.Белеєві. Маючи на увазі щойно окреслений зміст фрагменту, чи бува не «Кузнею Прометея» можна було б його озаголовити? (Адже твору саме під такою назвою — «Кузня Прометея» — у спадщині Ґете немає, і назва ця походить від перекладача). І чи не цей твір — після «Вічного жида», «Бога і баядери» та «Нареченої з Корінту» — означений четвертим у Франковому листі до Белея, — саме на тій позиції, на якій він мав бути нумерований у автографі?