Невідомі переклади І.Франка з Й.В. Ґєтє

Невідомі переклади І.Франка з Й.В. Ґєтє

Зацікавлення Івана Франка спадщиною світової літератури має виміри надзвичайно широкі. За такою широтою позиція жодного іншого із українських літе­раторів не може йти в порівняння з Франковою. Світова література була для Франка тією величезною обсягом цариною, на якій він від самого початку своєї діяльності й до останніх днів життя беззавітно, практично щоденно працював як вчений, перекладач і митець, постійно співвідносячи з космосом її явищ, ідей, образів численні свої не лише літературно-мистецькі, а й багатосяжні культурологічні захоплення, події історичної дійсності, щодо яких був свідком. Саме у параметрах світової лі­тератури Франко розглядав поступ національного, укра­їнського письменства, крізь них бачив свою творчість, яку, орієнтуючись на рівень світових зразків, ненастанно збагачував загальнолюдського масштабу ідеями, темами й мотивами, образами переживання.

Немає сенсу перераховувати, до кола яких саме літе­ратур Франко звертався, твори скількох письменників удостоїлись його перекладу. По суті, вся література світу, від найдавніших точок її зародження (у Вавилоні, Індії, Єгипті, Палестині) до сучасних йому явищ була для цього письменника й мислителя розкритою книгою, в якій він не проминув увагою практично жодної сторінки.

У 50-томному Зібранні творів Івана Франка, виданому у 1976—1986 роках, сім томів (із 6-го до 13-го включно) займають поетичні переклади та переспіви, один том (25-й) — переклади про­зові. На сьогодні підготовлено кілька Додаткових томів до згаданого Зібрання творів (вийдуть найближчим часом у видавництві «Наукова думка»), з них один включає переклади прози, значна (більша за обсягом) частина іще одного тому — переклади поетичні. Цілий том — якби подібний проект ре­алізовувався — могли б скласти Франкові переклади драматичних творів.

А додати до цього нариси, статті, розвідки, замітки, рецензії Франка, присвячені творам і вартим уваги явищам багатьох літератур зарубіжжя, більшим і меншим постатям світового письменства, тенденціям його роз­витку. Додати до цього не лише загальну естетичну орієнтацію Франка-письменника на кращі світові взірці поезії й прози, а й звернення до цілком певних сюжетних мотивів, посталих на різних періодах світової літературної історії й позначених різним національним забарвленням, що їм дає майстерну обробку в багатьох власних творах, переважно філософсько-дидактичних (цикл «Паренетікон» та ін. у збірці «Мій Ізмарагд»), ліро-епічних (притчі, легенди, поеми; серед останніх, приміром, — «Мойсей», «Лис Микита», «Абу-Касимові капці», «Святий Валентій» тощо).

Одне з найпомітніших місць у культурній рецепції Франка посідає твор­чість великого німецького письменника й мислителя Йоганна Вольфганга Ґете (1749—1832). Спадщина Ґете, передовсім поетична, одізвалася в діяльності Франка не тільки вельми помітним обсягом перекладів (а це перша час­тина «Фауста» та великий фрагмент другої частини, низка інших творів), численними ремінісценціями в творчості, але й була — поряд із творчістю П.Б.ШЄЛЛІ, Дж.Байрона, Г.Гайне, Н.Ленау, Т.Шевченка, АМщкевича — тим конкретним мистецьким явищем, у творчому стосунку з яким відбувалося становлення вирішальних засад Франкового розуміння природи поезії, стратегії Франкової діяльності у цьому літературному роді, визначальних рис його поетики.

Франко-філолог, володіючи феноменальними знаннями в галузі розвитку національних письменств, активно розробляв концепцію світової літератури, — концепцію, одним з перших фундаторів якої свого часу виступав Ґете. Видається безперечним, що багатьма рисами своєї творчої діяльності, уні­версалізмом зацікавлень та енциклопедизмом знань, зрештою, й окремими характеристиками художнього мислення український письменник дає під­стави порівнювати його з постаттю німецького генія.

Інтерес І.Франка до творчості Й.В.Ґете був заявлений ним уже на ранньому етапі літературної діяльності. Уже в першому з відомих листів Франка, дато­ваному 6 травня 1874 р. й адресованого редакції журналу «Друг», молодий Франко, на той час учень Дрогобицької гімназії, в числі інших своїх творів надіслав переклад Ґетевського гімну «Прометей». Того часу цей переклад опубліковано не було (кількома роками пізніше Франко вмістив його у збірці «Думи і пісні найзнатнійших європейських поетів»). Тим не менше першим друкованим перекладом Франка зі світової літератури усе ж став переклад з Ґете — «При кужілці» (сцена із «Фауста»), надрукований у зга­даному журналі «Друг» у 1875 р.

Переклади творів Ґете містять Франкові збірки «Балади і роскази» (1876), «Думи і пісні найзнатнійших європейських поетів» (1879), в останній, зо­крема, вміщено медитативну елегію Ґете «Переміна ростин» («Methamorphose der Pflanzen»).Трохи пізніше, видаючи разом з І.Белеєм журнал «Світ» і в одному з листів до колеги (від 12 жовтня 1881 р.) ведучи мову про публікацію в журналі творів Ґете у своїх перекладах, Франко зазначає: «Що ти хочеш у слід[уючім] н[оме]рі надрукувати «Бог і баядера», се добре, хоть, по-моєму, ліпше було б «Вічного жида», — штука ся менше знакома, а більше «anregend» (збуджуюча. — М.Б.). Коли б я міг тебе просити, то просив би надрукувати ще сього року всі три штуки: «Вічн[ий] жид», «Бог і баядера» і «Наречена з Корінту» під спільним написом «Із поезій Йог[анна] Вольф[ганґа] Ґете». На перший н[оме]р слідуючого року осталась би «Кузня Прометея», котру раджу тобі прочитати уважно, — побачиш, що за хороша штука».