Степан Васильович Руданський (1834 — 1873)

Вперше важливість фольклорно-етнографічної діяльності Степана Руданського відзначила «Киевская старина» (червень, 1882), назвавши його відомим збирачем українських народних пісень підкресливши, що за сприятливих умов «його солідні послуги українській етнографії» мог­ли б бути більшими.

Записи фольклору для Руданського були одним із засобів вивчення життя народу i стимулом для власної творчості. Народна поезія впливала на стиль та ідейну спрямованість творів поета, служила джерелом сюжетів, скарбницею образної системи, лексики, метрики. Засоби використання фольклору були найрізноманітніші: це i стилізація в ліриці (настрій, образи), i використання сюжетів у співомовках із загостренням характерів, застосуванням ха­рактерної риси українського фольклору — гумору,— i пряма цитація чи переспіви народних пісень у драматичних творах (п’єса «Чумак»). Вважається, що свою оригінальну творчість Руданський почав із балад,— 1851 року була написана балада «Два трупи». Посилаючись на свідчення сучасників, можливо, цю дату слід було б перенести на більш ранній період, адже ті «артикули», що їх виспівував Руданський у своєму селі, були створені ще до семінарії, тобто до 1849 року, i навряд чи були баладами. У всякому paзі, i балади, i ліричні пісні, безумовно, складені поетом під впливом на­родної творчості, яка правила йому за зразок при перших спробах віршування. Дещо пізніше відкрилися С. Руданському скарби поезії Л. Боровиковського, Т. Шевченка та російських i польських романтиків. Ритмомелодика, інтонаційний лад, лексика, віршовий розмір, художні прийоми i образна система лірики Руданського невіддільна від народнопісенної стихії, тим-то окремі його поезії i досі побутують у народі як безіменні народні пісні. Творячи свої поезії в дусі народних пісень, С. Руданський дбав про те, щоб вони справді співалися серед народу, а тому під заголовком кожного разу зазначав, на який голос має співатися та чи інша пісня, — на го­лос «Ой на гopi жито», «Я в дорогу іду», «Гей, браття-опришки», «Ой воли ж мої сірі». Ці уваги, крім свідчення про високу музичну обдарованість поета i його прагнення творити в народному дусі є ще додатковим джерелом, з якого довідуємося про тодішню популярність названих народних пісень. Адже автор був переконаний, що читачі, яким він адресував свої твори, знають рекомендовані мелодії.

Захоплення Руданського народними піснями, зокрема піснями чумацькими, спричинилося до створення побутової драми «Чумак». У ній розвивається сюжет відомої чумацької пісні «Ой п’є чумак, п’є, чумакові бог дає, чумакова стара ненька дрібні сльози ллє». З сюжетом цієї драми перегукується i записана Руданським пісня « Шішов Myciй да в Крим по сіль».П’єса «Чумак» — одна з цікавих спроб викори­стання текстів i мелодій народних пісень, які мозаїчно творять сюжет п’єси, причому іноді відомі авторові народні пісні зазнають деякої переробки, або це авторські тексти, стилізовані під народні пісні.

Досі йшлося про збирання i використання Руданським зразків народнопісенної творчості. Велике місце в його збирацькій роботі займав також i оповідальний фольклор Поділля, більшість записів якого трансформувалася у зна­мениті його співомовки, віршовані легенди та казки.

Глибока народна основа співомовок була відзначена ще першими дослідниками життєвого i творчого шляху Руданського. Так, 1886 року М. Комаров писав, що співомовки «трохи чи не завсіди взяті з уст народу, i в них так i блищить здоровий, ясний український гумор. Про їх вдатність доволі буде сказати, що деякі з них оп’ять, як пісні, перейшли в уста народу, от, приміром, прекрасна п’єса, що зачинається словами: «Їхав кіньми становий на чиюсь біду». Її навіть такий знавець, як п. Дра­гоманов, прийняв за чисту народну пісню».Справді, ця співомовка була вміщена М. Дра-гомановим у його збірнику «Hoвi пісні про громадські справи» «як досить поширений твip нової утвори» — на підтвердження цього Дра­гоманов називає місця i ociб, від яких ця «усміщна пісня» записана. Виявляється, що вона була популярна у Балтському повіті, на Київщині й на Поділлі.

Жорстока й уперта боротьба проти «своїх» та інонаціональних поневолювачів, яку віками провадив український народ, чимало спричи-нилася до витворення гумористичних i сатиричних антипанських переказів. У роки загострення класової боротьби, зв'язаної з виступами проти кріпосництва та його породжень, гумор i сатира особливо поширюються.

Співомовки Руданського, які відображали настрої трудового народу, були сприйняті ним як свої. Kpім того, легка коломийкова форма, майстерність у діалозі, живість i простота вислову сприяли тому, що їx автор став «найоригінальнішим i заразом найбільш народним у своїх «Співомовках».., котрих сюжет звичайно взятий iз уст народу».

У співомовках виступає той же герой, що жив у народних казках i анекдотах,— простий се­лянин, козак чи солдат, який завжди виявлявся кмітливим, розумнішим, дотепнішим за пана, ксьондза, попа чи станового.