Степан Васильович Руданський (1834 — 1873)
Степан Васильович Руданський (1834 — 1873) все своє коротке життя вірно служив справі збагачення та утвердження надбань культури рідного народу - i як поет, i як громадський діяч, і як фольклорист. Численні записи народної творчості, зроблені Руданським, ще не опубліковані.
Народився Руданський 6 січня 1834 року в селі Хомутинці на Вінниччині в бідній родині священика. З 1841 по 1849 рік Степан вчиться в Шаргородській бурсі, потім вступає до Кам'янець-Подільської духовної семінарії. У 1855 році, по закінченні семінарії Руданський зібрався їхати до Петербурга продовжувати навчання в духовній академії. Приїхавши до Петербурга, Руданський, всупереч батьковій волі, подає заяву не до духовної, а до медико-хірургічної академії, що досягла на ту пору свого особливого розквіту. Вступ до медичної академії означав цілковитий розрив із батьком, який одразу позбавив його матеріальної підтримки. Молодий Руданський обирає найпопулярніший серед різночинної молоді фах лікаря, який, з одного боку, виводив його з середовища дикого попівства, з другого — відкривав можливість живого, практичного зв'язку з народом (лікарська практика, етнографічна робота, поетична творчість).
Степан Руданський був одним із перших, хто виявив серйозний інтерес до народної творчості, яка виникла й побутувала на цій, дуже цікавій з історичного й етнографічного погляду, території, що вславилася своїми мальовничими краєвидами i мелодійною пісенністю. В цих місцях точилися соціальні й національно-визвольні битви за часів Богдана Хмельницького, спалахували селянські повстання під проводом народного героя Устима Кармалюка.
Перші фольклорні записи С. Руданського припадають на сорокові —п'ятдесяті роки XIX століття. До 1852 року він уже мав двотомний збірник «Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии»; через дев'ять років, працюючи в Ялті після закінчення Петербурзької медико-хірургічної академії, він підготував до друку великий етнографіч-ний опис подільського весілля; а ще через рік упорядкував збірник українських народних пісень з нотами «Копа пісень». Жодна з цих праць не була опублікована hі за життя поета, нi в його посмертних виданнях. Тривалий час рукописи цих праць вважалися втраченими. Через кілька десятків років після смерті Руданського «Подольськеє весілля» розшукав А. Кримський.
З огляду на велику наукову вартість етнографічний опис подільського весілля поширювався серед фахівців у рукописних копіях. Одна з них, зроблена рукою відомого українського фольклориста Я. Новицького, зберігається нині у відділі рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
1928 року фольклористом I. Абрамовим у одній з приватних колекцій випадково був виявлений рукописний збірник «Копа пісень». 1941 року збірник планувався до видання, але війна перешкодила здійсненню цього задуму. Ідея публікації ycix фольклорно-етнографічних записав Степана Руданського належить I. Франкові, який у праці «До студій над Руданським», підкресливши, що «Степан Руданський належить, без сумніву, до найбільше талановитих українських поетів серед тих, що появилися після смерті Шевченка», запропонував зібрати вci фольклорні твори, які були питомим ґрунтом його оригінальної творчості. «Се, конечно, потрібне між іншим i для оцінки того, на кілько власної творчості проявив Руданський в оброблюванню сирого матеріалу усного, — писав він. — Шукаючи народних джерел співомовок Руданського, увага наша звертається в першому разі на ти твори нашої усної словесності, котpi сам поет записав з уст народу ... Думаю, що в повнім виданню творів Руданського не повинно бракувати тих народних оповідань, записаних поетом» .
Франко подав перелік записів Руданського, вміщених у збірнику М. Драгоманова «Малорусские предания и рассказы» (1876), i, зазначивши, що вci вони «високої eтнoгpaфiчнoї i язикової вартості», ще раз нагадав, що ці записи «творять гарну збірку, котру варто включити в повне видання творів».
Частковою реалізацією побажання I. Франка стала публікація збірника «Казки та оповідання з Поділля у записах 1860 р.» (Київ, 1928). Тут було вміщено близько п'ятисот текстів, записаних С. Руданським та його земляком Л. Димінським. Прозовим жанрам — приказкам, легендам, казкам, — записаним рукою С. Руданського, пощастило більше, ніж пісенній творчості: деякі записи потрапили в друк ще за життя поета.Пісні, записані С. Руданським, становлять особливий інтepec i з тих причин, на які вказує Франко — тобто для вияснення взаємин між народною творчістю та особистою поезією — i через те, що вони є вагомим внеском в українську фольклористику. Триста двадцять зразків пісенних текстів, більше ніж сторічної давності, дають у руки дослідників винятково цікавий матеріал. Понад вісімдесят записів мелодій народних пісень, здійснених Степаном Руданським, що на той час являли досить значну кількість (музичних фольклорних публікацій в середині минулого століття було ще небагато), розширюють нашу уяву про українську народнопісенну творчість тих часів, а також розкривають мало відому сторону його діяльності — музиканта-етнографа.