Петро Тимочко-перекладач

Фастнахтшпіль “Вирізування дурнів” суголосний з уславленим “Кораблем дурнів” Бранта та “Похвалою глупоті” Е.Роттенрдамського. Читач легко відчує, що під дурнями автор висміює і засуджує численні людські вади. Перекладачеві вдалося досить повно вжитися у внутрішній світ твору і створити справді адекватний високомистецький переклад.

Це ж стосується і поетичних творів, серед яких хотілося б особливо виділити “Сім чоловіків, що нарікають на жінок”, “Сім жінок, що нарікають на чоловіків”, “ Святий Петро і коза”, “Мельник продає осла”, “Джерело юності”, перекладені, як на мене, з особливим блиском.

“Петро Тимочко з юних років закоханий у красне письменство,– писав ще на початку вісімдесятих років В.Хома,– хоча й закінчив політехнічний інститут і працює інженером. У вільний час він захоплюється класичною літературою: читає в оригіналі твори видатних польських, німецьких, античних поетів. І не тільки читає, а й перекладає їх на рідну мову.У журналах “Жовтень”, “Всесвіт” та в обласній газеті “Вільне життя” друкувалися його переклади поезій Яна Кохановського, Ф.Гельдерліна, Г.Сакса, В.Маяковського. Цими днями наш земляк завершує переклад книги філософських поезій великого німецького поета Й.-В.Гете “Західно-німецький диван”. Та пройшло ще понад півтора десятка літ перш ніж український Гете Петра Тимочка прийшов до українського читача. Книга поезій під назвою “Невгасима любов” появилася друком 1998 року.

Щоб автор і перекладач не стали дуелянтами, вкрай необхідно, аби їх душі злилися, щоб інтерпретатор вжився у світ поета і електричний розряд пробіг між їхніми перами. І не важить скільки років чи століть стоїть між ними, бо де починається магічне дійство поезії, там відчуття часу зникає.

Гете – класицист і щоб перекласти його, треба бути класицистом духу, вміти дисциплінувати думку і мислити по-філософському афористично. Петро Тимочко пройшов добру неокласичну школу і це дало йому змогу зробити те, що називається літературним подвигом чи може точніше – сподвижництвом. А ще не треба забувати, що Гете не тільки класицист, бо в нього є поетичні твори, яким за формою і змістом, за версифікаційною динамікою слова можуть позаздрити найвишуканіші нинішні штукарі та модерністи, побачивши, що нічого нового в їхніх писаннях врешті-решт немає. І таких творів у книзі “Невгасима любов” чимало.

Щоб пізнати ціну тимочківського перекладу, треба порівняти його з іншими наявними в українській літературі перекладами. А співставляти тут, дяка Богу, є з ким: в іменах це відбито так – Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Дмитро Загул, Микола Лукаш, Дмитро Паламарчук, Іван Лучук та інші. Переклад – це завжди творча інтерпретація і тому неможливо читати великого олімпійця без вчування голосу перекладача:

Душа людини

Схожа на краплю,

Що, впавши з неба,

Здійметься в небо,

Щоб потім знову

На землю впасти

У зміні вічній...

(“Пісня духів над водами”)

Неповторний тембр перекладача вчувається в багатьох інших рядках. Так виникають своєрідні полімпсести, вишуканий і оригінальний тайнопис, у який справжні почитальники поетичного слова завжди будуть вчитуватися з радістю і непроминальною естетичною насолодою:

Привабну силу має