Болюча муза Василя Барки (за романом Жовтий князь

Страшні, вражаючі картини голоду в Україні 1932—1933 рр. (а на Кубані він продовжувався ще й у 1934 р.) лягли в основу змісту роману. Дедалі настирливіше, з наростаючою експресією в життя українського села Кленоточі, де відбуваються головні події твору, і зокрема в конкретну родину Мирона Даниловича Катранника, входить голод. Він поступово руйнує звичний селянський побут, збиває усталений віками ритм важкої хліборобської праці, яка перестає бути сенсом життя й перетворюється на омріяне недосяжне благо, гасить внутрішній вогонь душі й насамкінець запановує повновладно — справді «жовтим князем». Але спочатку ця біда просто-таки вривається, як грім серед ясної тиші. Це підкреслює автор: яскравого сонячного ранку Дарія Олександрівна одягає малу Оленку й у душі почуває від того велику радість: «Наряджає доню: здається, то власне серце, вибране з грудей, окремо радіє». Та радість притлумлює неясна поки що тривога за чоловіка, якого чогось покликали до сільради. Щастя материнства перемагає поки що все й надалі залишиться підсвідомою внутрішньою силою, що допоможе й в екстремальній ситуації не втратити людського обличчя, не скоритися «жовтому князеві». Це відчуття радості, яке автор поділяє зі своєю героїнею, підсилюється присутністю в цій сцені малої Оленки, Яка нагадує янгола: уся в білому, довкола чола кілька квіток, які «здавалося, посилали бризкучий промінчик на всі сторони».

У цю ідилічну картину ясного недільного ранку, що уособлює собою саме добро та життєву благодать, вривається біда: у Кленоточі прибуває «рудий промовець» Григорій Отроходін, який сповіщає селянам урядову постанову про негайну здачу державі хліба. За його нудною та нещирою промовою — глибокий і страшний зміст, який автор розкриває, передаючи справжні думки представника влади: постанова буде виконана з більшовицькою твердістю, навіть якщо селяни вмиратимуть голодною смертю. Далі фантасмагоричним калейдоскопом постають картини насильницького відбирання в людей хліба та всього їстівного. Такі картини автор сам спостерігав на Кубані й Полтавщині, тому вони описані з достовірністю й точністю. У насильницьких акціях беруть активну участь комсомольці, і це найстрашніше, бо свідчить про те, що з перших кроків свого свідомого життя молодь уражена небезпечною недугою рабської покори сильним світу цього (представникам радянської влади), бездумного та жорстокого виконання наказів згори. Злочинність, абсурдність цього антигуманного дійства підкреслюється страшними деталями: насильники витрушують із колиски крупу для немовляти — отже, ці невинні маленькі янголи стануть першими жертвами голоду. Так чорною хмарою повисла над Кленоточами кампанія викачування хліба, затьмарила людям сонце, перевернула все життя, звичні стосунки між усіма та покотилася далі Україною.Від села залишилася пустка, руїна. Поступове згасання свідомості селян від голодних мук закінчується смертю. Далі з вражаючими натуралістичними подробицями Барка розгортає картини-історії людоїдства, самогубства, голодних мук, пошуків хоч якоїсь їжі на зимових полях — усі вони постають крізь призму сприймання героями. Такий спосіб оповіді підсилює відчуття достовірності, правдивості зображуваних картин, що подаються мовби зсередини, із супроводжуючою оцінкою не автора, а реального учасника подій, у результаті чого читач стає мовби їхнім співучасником. Отже, у центрі авторської уваги — внутрішній світ героїв: здивування, відчуття несправедливості, розгубленість, опір, непевність, зневіра, страх, турбота, доброта, співчуття, покара, знесиленість, спустошення, збайдужіння, любов, надія, віра. Для агресорів-нападників існує інший світ, значно бідніший, який є лише тлом: жорстокість, бездумність, спокуса, злість, владність, сила, безглуздість. Крізь ці чуттєві виміри подано в «Жовтому князі» картини зовнішніх подій.

У центрі твору мученицький шлях на Голгофу однієї родини — сім'ї Мирона Катранника. Усі випробування, страждання, що випали на долю її членів, набувають у творі символічного значення. Страшне лихоліття, що прийшло на нашу землю рівно «через дев'ятнадцять віків після розп'яття Спасителя», — це пришестя антихристів в образі більшовицьких реформаторів-осквернителів. Про це твердить перед смертю Дарії Катранник старенька мати, устами якої промовляє весь народ, який страшну злочинність сатанинської влади намагається пояснити через апокаліпсичне пророцтво.

У муках помирають діти Катранників Микола й Оленка, на очах своїх батьків, а батьки нічим не змогли їм допомогти. У пошуках їжі, серед чужих людей, у муках голоду гинуть також виснажені Мирон і Дарія Катранники. Єдина гілочка їхнього роду, малий Андрійко, залишиться живим, щоб зберегти пам'ять про велику трагедію століття. Корінь його, зв'язок з рідною домівкою назавжди знищений — хлопчик шукатиме загублені сліди своєї неньки на цій багатостраждальній землі. І в цьому теж символічний підтекст пройшовши крізь апокаліпсичні муки, нелюдські випробування, не згубивши в собі добра, не вбивши історичної пам'яті, народ наш мусить відродити в собі найкраще, найчистіше, що йде з глибини віків.

У романі багато картин людських страждань, мученицьких голодних смертей, до дрібних деталей зображуються пошуки рятівних крихт, вражають розповіді про людоїдство, моральну деградацію, епізоди, пов'язані з похованням живих і мертвих. Однак значна увага у творі акцентується на кращих людських якостях, що їх у дні горя й скорботи не втратив наш народ. Над жорстокістю й моральним падінням домінує доброта, милосердя, здатність прийти на допомогу одне одному. Так Андрійко ділиться рештками роздобутої ховрашатини з незнайомою жінкою, аби врятувати їй життя. У той же час подружжя Петрунів ділиться з хлопчиком останнім борошном і картоплею. Отже, у поєдинку зі смертю народ усе ж таки зберіг найкраще: людяність, природний альтруїзм, здатність спільно долати біду. І в цьому гуманістичний і життєстверджуючий пафос роману В. Барки «Жовтий князь». Написаний на початку 1960-х pp. у США, твір цей є на сьогодні найобґрунтованішою історичною конкретикою, епічним полотном про свідомий геноцид українського народу в 1933 p., злочинно, підло організований більшовицьким тоталітаризмом.