Аналіз кіноповісті Олександра Довженко Україна в огні

Автор недаремно виділяє образ Лавріна Запорожця, що ввібрав традиції Козаччини і передав своїм синам-козарлюгам. Виданий поліцаєм, схоплений і катованих фашистами, Лаврін не втрачає мужності, з великою гідністю розмовляє з катом. Силу він черпає в ненави­сті до окупантів. Ось діалог між катом і ним:

— Ти страждаєш?

— Ні.

— Чому?

— Я тебе ненавиджу.

Як Антей бореться Лаврін на колючому дроті з на­чальником поліції і неоружний перемагає озбро­єного. «Вони били один одного важкими іржавими уламками своєї важкої історії». Вірність перемогла зраду, бо «стрепенулась у Запорожця жадоба життя. З широких українських степів, з ярів і темних байраків повіяло на нього смалятиною історії. Пристрасть боротьби і помсти, вся воля, весь розум спалахнули в ньому з такою страшною силою, що він в одну мить, ніби возвівся в якийсь надзвичайний ступінь... і випро­ставсь — увесь в крові, гарячий і натхненний».

Лаврін був людиною козацького гарту: не лише сам виграв битву за своє життя, а й запалив жагою свободи інших у концтаборі: «Піднімайтесь, хто сильний і дужий! Хто жити хоче, вилізай з могил!.. Ні кроку назад! Вперед!» І сталось диво: «Такого ще не бачив ні український місяць, ані зорі. Запорожець один знищив половину ворожих автоматників... Він виводив людей на волю».

Написано це в дусі кращих традицій нашого народного епосу, історичних пісень та дум. Читаєш сторінки, присвячені Лаврінові Запорожцю,— і перед тобою росте й росте могутня постать до величі Байди, Сірка, Наливайка, Богуна...

Є ще в кіноповісті персонаж теж козацького роду, але на ймення Кравчина. Це той, уже згадуваний нами образ, який мав бути центральним героєм нездійснен­ного Довженком епічного твору «Золоті ворота». ^Василь вражає читача величчю фізичною і духовною. Спокійний і розважливий за натурою, він показує взірець стійкості й героїзму в боях. Кравчина наділе­ний розумом полководця. Це, власне, він виграв вирішальну битву з фашистами. І в особистому житті — це втілення вірності, духовної чистоти.

Не до жартів, коли твоя земля горить-палає і летить у прірву. І все ж одну з визначальних рис вдачі українців — вміння посміятися над собою й іншими — не спроможна здолати навіть війна. Найбільше в повісті жартує розвідник Мина Товченик. У геста півському застінку на грізне запитання: «Де партизан Запорожець?» — відповідає: «Де кущ, там і Запоро­жець, де ліс, там і тисяча». І не лише жартує, а й діє з гумором. Пійманий і приведений у сам штаб, він зумів залізти на піч і звідти все вислуховувати. В час переполоху Мина міг втекти, але взяв та й вернувся знову на піч, бо, мовляв, ще не все вивідав. Мина жартує навіть під шибеницею, всіляко обзиває німців і навіть співає їх гімн. Сміхота та й годі. Коли ж у село ввірвались партизани, Мина «знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку».

Так в образах Запорожців, Кравчини, Товченика, Бесараба заново ожила в нашій літературі славетна козацька звитяга.З образами чоловіків природно пов'язані батальні картини, їх у кіноповісті чимало. Це битви між гітлерівцями і червоноармійцями і бойові визвольно-каральні акції партизанів. Усі вони написані з неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. У Довженка свій стиль опису баталії. Ось лише один приклад:

Огонь... Огонь... Огонь. Танки репались і перекидались, і горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений огонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили, що важкі гармати вертілися у них в руках, як іграшки.

Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць. Лисиці дрижали в норах... Вовки в кущах, наївшись людського м'яса, припадали черевами до землі. Від жаху в них віднялися ноги і закарлючились хвости під животами. Вони повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці плакали.

Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролося безсмертя із смертю. Все повітря прийшло в шалений рух, вся атмосфера ревла, вибухала, крякала і гриміла тисячами громів. Повітря горіло. На бійцях загорялись сорочки. Палали спини у людей. Сім разів сходились бійці з противни­ком.