Нелюди і люди в романі Л.Костенко Маруся Чурай

Учитель. Балада — застереження Грицеві, що тільки-но пролунала, підвела нас до обговорення обра­зу головної героїні роману — Марусі Чурай. Якою ж вона постає перед нами? Дівчиною з легенди чи конк­ретною історичною особою?

Які погляди Марусі на любов, сім’ю, дружбу імпо­нують вам особисто?

Учні (передбачувана відповідь). Мені подобається те, що Маруся цінує в житті речі, які справді того варті. Цьому вона навчилась у батьків, які також мають «незглибимі душі». В любові вона хоче бути схожою на батька й матір, «.. я колись як виросту, і в мене буде отака любов!»

Мріючи про майбутню сім'ю, вона хотіла побудува­ти її на любові, взаєморозумінні, довірі і повазі одне до одного: «Мене потрібно любити». І навіть коли у сто­сунках закоханих почалися метаморфози, Маруся дізнається про зраду останньою, бо кришталевій чистоті її душі не властиве поняття «зрада». Отруєна підступництвом Гриця, душа Марусі не співає і не тво­рить. Та все одно наперекір всьому сильна й непересіч­на Маруся зберегла у собі особистість, внутрішню стійкість і чистоту. Адже навіть у людей, що провод­жають її до шибениці, вона викликає захоплення:

Злочинниця, — а так би й зняв би шапку,

На смерть іде, — а так би й поклонивсь.

Учитель. Ви вже сказати про те, що кохання при­несло Марусі муки, але воно не померло разом із зрад­ливим Грицем. Чому? Відповіді на це запитання не знає ніхто. А може, й знають всі... Бо люди кажуть: «Сер­цю не накажеш». Помилування гетьмана, якому так зраділи матір, друзі, всі ті, хто любив піснетворицю, стало розпачем для неї: «вмерти не дали» (вона уже по той бік сонця і життя).

Учні (передбачувана відповідь). Дід Галерник, якого так любили Маруся, Іван, говорив: «В житті найперше — це притомність Духа, тоді і вихід знайдеться з нещасть».

Звільнена Маруся після смерті матері іде на прощу до київської Лаври. Подорож розореною Україною, народне горе духовно відроджують її. Адже раніше їй здавалося, що «нікому немає гірше в світі, як мені». Проходячи воістину пекельними колами, Маруся усві­домлює, що її особиста біда — то крапля у всенародній трагедії: «Комусь на світі гірше, як тобі». І душа дівчи­ни оживає від доторку мільйонне помноженого горя співвітчизників:

Чи серце знову плакати навчилось

На цій дорозі в Київ із Лубен?

Учитель. І саме таке осмислення образу піснетвориці — особиста трагедія в злитті з долею всього народу, країни є новаторським і підносить її образ до висот узагальнення:

Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших корогвах!

III. Підбиття підсумків

А тепер, пройшовши емоційним мостом із XVII в XXI століття, прокладеним Л. Костенко, давайте ви­значимо ту межу, що відділяє людей і людів (учні відзначають самостійно).