Нелюди і люди в романі Л.Костенко Маруся Чурай

А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?

Учитель. Давайте ж разом з Марусею спробуємо розібратися: яким же був Гриць Бобренко.

Учні (передбачувана відповідь). З самого дитинства на хлопця мали вплив дві родини. З одного боку, Чураї, найближчі сусіди, у яких Гриць майже виріс. Ця родина жила для лю­дей, в ній був дух гордої лицарської незалежності. Все це не могло не вплинути на формування його характе­ру. З чотирирічного походу козак повернувся в званні хорунжого, здобувши добру славу серед товаришів. А кохання Марусі настільки окрилювало його, робило життя багатим і різнобарвним. Здавалось, щастю не­має меж. Але, як кажуть у народі, за медовим місяцем іде полиновий.

Постійні дорікання матері, сварки ламають Гриця. Від батька він успадкував нестійку вдачу. Тому процес роздвоєння його душі виявився нетривалим. На жаль, високі пориви та ідеали, якими Гриць так дорожив, поступаються перед сірістю родинної атмосфери, бажан­ням порівнятися із сильними світу цього. Так у ньому перемагає душа пристосуванця.

Ви знаєте, друзі, є така поезія Вердена, в якій поет сам себе питає у гіркому каятті: «Шалений! Що зробив ти із своїм життям?»

Хочеться голосно-голосно крикнути їх Грицеві: «Не зневажай душі своєї цвіту». Але... Вже так пізно, бо відбулася зрада — «діло темне і брудне». Через деякий час на вечорницях Гриць, що прийшов з Галею Вишняківною, знову побачив Марусю. Давня любов — що сухі дрова, легко вона спалахує знову. І веде стежка, давня приятелька, до Марусиної хати.

— Чому ж Маруся не простила Гриця?

Учні (передбачувана відповідь). Бо чуйною душею зрозуміла, що до неї по­вернувся інший Гриць, а не той давній, якого вона ко­хала.

Він говорив, і відбувалось диво.

Він зразу якось так перетворив,

Так говорив беззахисно й правдиво, —

Неначе він про подвиг говорив.

Горда Чураївна не хоче заплямувати своє велике кохання, вірніше, пам'ять про нього. І тепер вона зро­зуміла, що їхні душі різної глибини.

А нерівня душ — це гірше, ніж майна.Життя людини — це не чернетка, в якій можна зак­реслити помилки, вирвати аркуш. В житті не може бути так, що, одного разу зрадивши (людині, коханій, країні), завтра ти знову станеш порядною людиною і будеш робити тільки добро. Отруївши кохання Ма­русі підступною зрадою, Гриць став на слизьку і хо­лодну стежку підлості, яка повела його від людей з нез­глибимими душами до юрби, до людисьок з непевними душами.

Учитель. А якщо проводити аналогії з іншими літературними персонажами, кого вам дуже нагадує Гриць?

Учні (передбачувана відповідь). Лукаша з «Лісової пісні» Л. Українки. Вони обидва живуть у постійній невідповідності, конфлікті внутрішнього «я» із вчинками, власною поведінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа, — кохання — при­носить їм страждання, горе, муки і — смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існува­ти, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власно­руч його знищили.

(Звучить пісня «Ой не ходи, Грицю...».)