Василь Семенович Стефаник (1871 — 1936)

літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.

Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях,

принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками

найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся

Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку

української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед

показом трагедії селянства.

Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої

правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як

“Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих

творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена,

невід'ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна

впізнати в окремих новелах Стефаника (“Сини”, “Марія”). У листі до редакції

“Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета

загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так

кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Цемені вдалося, а решта — це література”.

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”, яку також було

сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне

посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”,

“Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що

хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість,

трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені

твори із “Синьої книжечки” (“Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели

зі збірок “Камінний хрест” (“Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (“Сніп”,

“Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч