Ліна Костенко

Таким лишись. А я піду у зливи.

Молитись пням... Такі тотальні пні...

Я не люблю нещасних. Я щаслива.

Моя свобода завжди при мені.

"Отак пройду крізь твій великий подив..."

Непоступливість ліричної героїні суттю свого люд­ського "я" не виключає турботи про духовний комфорт коханого, бажання захистити його від неусвідомлюваної небезпеки.

Гранична чесність перед собою й Ним - це теж умова, через яку не можна переступати:

Не жалкуй за мною. Я мічена.

Мене кожне лихо згребе.

***

Мене кличе суворо і трубно

мій обов'язок, мій король.

***

Я в любові - як в еміграції.

Відпусти мене в рідний край.

"Епілог"

Гортаємо сторінку за сторінкою ці листи Кохання, адресовані Йому (майже завжди - з великої букви, не стільки Тобі, як Вам) і доходимо до тих, де панує повна гармонія почуттів, бажань і можливість їх здійснити.

Тоді "шаліє любові тропічна злива - землі і неба шалений шлюб",

І день, і ніч, і мить, і вічність,

і тиша, і дев'ятий вал –

твоїх очей магічна ніжність

і губ розплавлений метал.

"І день, і ніч, і мить, і вічність..."

Щедрість у даруванні себе обранцеві вражає невичерпністю і тією ж романтичною шляхетністю: