Ліна Костенко

Розглядаючи «Марусю Чурай» у широкому контек­сті новітньої історичної романістики, Микола Іль­ницький спостеріг прикметну особливість твору Ліни Костенко. Більшість авторів віддає перевагу описові конкретної, часто документально підтвердженої події, в інтерпретацію якої привноситься умовний (притче­вий або легендарний) елемент. При цьому просторові й часові площини немов «тасуються», утворюючи параболічність сюжету,— в такий спосіб на поверхню виходить рух сучасної художньої ідеї, видобувається її філософський сенс. У «Марусі Чурай» морально-етична, соціально-етична лінія також різко проорана, але твір збудовано за іншим принципом. «Л. Костенко легенду проектує в суворе русло соціальних і люд­ських взаємин,— зазначає критик,— перевіряє істо­ричною реальністю зображуваної епохи, не зміщуючи часових пластів і не силкуючись витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущі подій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватися крізь них». Справді, визрівання художньої ідеї в романі «Маруся Чурай» відбувається за законами внутрішньо доцільної взаємопов'язаності кожної де­талі й цілості твору. Сюжетні перипетії в ньому ви­ростають одна з одної, заперечуючи суто подієво­побутове своє значення і висвічуючи концепту­альну значущість всього попереднього фабульного розвитку.

Розробляючи відомий сюжет, Ліна Костенко не тільки змінює деякі вже усталені в літературі тав народнопоетичній традиції «ходи», а й — і в цьому істотна відмінність — будує його на розлогому соці­ально-психологічному тлі. Григорій Нудьга, оглядаю­чи довгий шлях засвоєння в письменстві перипетій балади про отруєння Гриця і створення легенди про Марусю Чурай, писав: «Відчувається, як центр ваги переноситься з побутово-мелодраматичних моментів на історичні і психологічні, а мотив про «піснетвор­ство» героїні витісняє всі інші» . Ліні Костенко вдалося створити не просто психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай, а й показати свою героїню причетною до важливих подій періоду боротьби укра­їнського народу за незалежність в середині XVII сто­ліття. Сам гетьман Хмельницький

...дивував, безмірно дивував,—

що от скажи, яка дана їй сила,

щоб так співати, на такі слова!

Вперше ми зустрічаємося з Марусею на суді... Не­скоєне пече душу — зрештою, Гриць сам мимохіть випив келих трунку, наготовлений дівчиною для себе. Але ні слова у виправдання не почув суд. Зник біль, нема страху, в горі розчинилося все життєдайне: «Коли так душу випалила зрада, то вже душа так наче й не болить». Єдина мучить думка: з якої причи­ни перевернувся Гриць? Хороший, ласкавий, вірний, чому він зрадив? До того ж ніби й проти своєї волі вчинив це... Дядько Яким Шибилист по-своєму точно пояснює роздвоєність парубка:

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні.

Це як, скажімо, вірувати в бога

і продавати душу сатані.Ось при чому тут пісні! Пісні Марусі Чурай, в якої «слова самі на голос навертались, як сльози навер­таються на очі». І вибухає на суді («Увесь блідий, аж під очима чорно») полтавського полку обозний Іван Іскра:

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Коли в похід виходила батава,—

її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.