Ліна Костенко
Безсмертя е ще де-не-де.
Крім того, це ще й відмова від загальноприйнятних принципів мистецтва, творчості, що інколи звучить парадоксально, однак органічно для світосприймання Поетеси:
Поетів ніколи не був мільйон...
Великі люди не вміють писати віршів.
О, як натхненно вміє він не грати!
Заперечна частка не структурує образ ліричного "я":
Я не жінка. Найкращі лицарі
наді мною зломили меч.
Я в людей не проситиму сили,я нічого в житті не просила...
Я, що прийшла у світ не для корид,
що не люблю юрби і телекамер...
А у вірші "Я пішла як на дно" сильна позиція кінця твору включає естетично довершену фразему, що передає ідею духовної суверенності ліричної героїні:
Забуваю свій голос. І вчуся тихо конати.
Крижаніє ріка. Вже немає ні хвилі, ні хмар...
Так зате хоч одне: перетлілі мої канати
в не мої Великодні не сіпає жоден дзвонар.
У словнику Ліни естетично проакцентованими є однослівні поетичні одиниці з не-, такі конденсати, що філігранно окреслюють межі індивідуально-поетичного світу; в них звучить мотив невимовлених слів:
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
...усе чекає невимовних слів.
Промовляє таїна буття і поезії:
Світ незбагненний здалеку і зблизька.
Ти дома - тільки в невідомості.
Ще кожен вірш, як перше "ма".