Автобіографічний елемент у ліричній драмі І. Франка Зів'яле листя

Целіна повільно зминає листок, продовжує тримати його в ру­ках. Сівши на стілець, вона відкидаєтеся назад і дивиться в дале­чину. До неї виходить тітка, яка намагається їй зарадити і переко­нати у марноті таких переживань.

Целіно, віддай мені ці всі листи, вони тобі зовсім не потрібні. Невже ти не бачиш, що цей Франко тoбi зовсім не пара. Ти по­винна вийти заміж за чоловіка заможного, який забезпечить те­бе і твоїх дітей. Крім того, Целіно, ти на державній службі і маєш декрет, який при одруженні втратиш; Бо ж ти сама прекрасно знаєш, що закони Австрії не дозволяють заміжнім жінкам пра­цювати на державній службі.

Франко, сидячи-за столом, читає.

Так, ти одна моя правдивая любов,

Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;

Ти найтайніший порив той, що бурить кров,

Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться.

Встає із-за столу і підносить до_ свічки щойно прочитаного вірша, який горить на підносі (лунає тиха музика).

Друга, третя та четверта музи читають вірш:

2

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарці вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвіло свіжо гай.

3

Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона