Автобіографічний елемент у ліричній драмі І. Франка Зів'яле листя

У кутку стіл, накритий вишитою скатертиною, на якому стоїть підсвічник. У глибині кімнати стоять три стільці (за кількістю жінок).

Сидить молодий двадцятилітній учитель Супрун і пише свого щоденника, окремі речення коментуючи вголос. На обличчі пе­чаль і страждання, в очах порожнеча.

— Те, що пишу, — то буде останній відблиск мого життя. Маючи не­похитне рішення залишити цей нужденний світ, присвячую цих кілька слів моїй обожнюваній; там буде, щоправда, багато гіркоти й тер­пкості, однак на істоту, серце якої сковано кригою, мов панциром, це не повинно зробити ніякого враження... (встає! починає ходити).

Читає за сценою третій ведучий.

Молодість, весна і кохання! Три спокуси людського життя— три принадні сестри, увінчані квітами, вінчають молоде чоло людини.

Де тільки появляються вони, разом, там відразу вже є четверте поезія, і коли б ми три перші уявили собі в матеріальних постать поезія була б полум'яним духом Пігмаліона, котрий оживляє їх.

Супруненко читає вірш, залишає свій щоденник на землі і г тихеньку виходить.

Більше тебе не побачу

Мовчки піду самотню.

Тільки невтишена туга

Йде невідступне за мною.

(Звучить музика).

Входить І.Франко, підбирає щоденник. Повільно його гортає. Запалюючи свічки, сідає за стіл читати.

1-й ведучий (читає). «Сліди перечитування Супрунового щ денника позначилися на «Зів'ялому листі» своєрідно. Між щоденником самогубця і «ліричною драмою» — Франковою збіркою текстуальних збігів майже немає/Характерний відгомін «людського документа» відчувається в «Зів'ялому листі» на рівні концепцій книги (діалектика буття і смерті, їх взаємопереходи), рівні жанрово-композиційної структури («Зів’яле листя» можна теж назвати лірико-трагічним щоденником).

2-й ведучий (після хвилинної паузи починає читати). Початок 1880 року був особливо важкий для Франка. Е втратив назавжди Ольгу Рошкевич, ту єдину, без котрої не уявляє собі свого майбутнього, 14 вересня 1879 року вона вийшла заміж за Володимира Озаркевича, котрий саме закінчував Львівську духовну семінарію.

Франко відчував себе спустошеним і неспроможним далі тільки боротись, а й жити. Не міг забути Ольги, хоч розумів, u вийшла вона заміж лише для того, щоб бути вільною. Ольга була його мрія, а мрії завжди залишались мріями... /тиха музика).

Франко сидить за столом і чигає щойно написаного вірша («І знаю, що мене до тебе тягне»).

Не знаю, що мене до Тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,